Поки новоспечена двадцятисемирічна мільйонерка роздає в столиці інтерв’ю засобам масової інформації, вдома у Полтаві її чекає чоловік Сергій і... теж приймає журналістів.
— Як відсвяткували перемогу Олени? — цікавлюся у молодого чоловіка.
— Випили із друзями по келиху пива, — відповідає він, посміхаючись.
— Слабенько...
— Так ми не вживаємо ні коньяків, ні різних інших міцних спиртних напоїв. По-справжньому відзначимо успіх Лєни після її повернення.
А повертатися переможниці конкурсу «Україна має талант!» Олені Ковтун доведеться в кімнату в гуртожитку площею дванадцять квадратних метрів...
«Лєна була моїм першим коханням, і сподіваюся, залишиться єдиним на все життя»
— Після одруження ми три роки прожили ще в меншій кімнатці, де було всього дев’ять «квадратів», — розповідає Сергій — гарний хлопець із чорними бровами, зростом майже два метри. — Цю нам дали після того, як у родини, що жила тут, народилася друга дитина. Їх переселили у більшу, а ми з Лєною перебралися сюди. Ви не уявляєте, які ми були щасливі, що тут можна вільно проходити повз диван, не зачіпатися постійно за комп’ютерне крісло...
Чоловік переможниці конкурсу теж незрячий. Але якщо Олена народилася сліпою, то Сергій, який страждав сильною короткозорістю, втратив зір у дев’ятому класі через відшарування сітківки. Батьки тричі возили сина в Одеську клініку Філатова на операції, однак щораз поліпшення наступало ненадовго, а на четвертий раз хлопчик сам відмовився їхати туди. Йому шкода було грошей, дарма викинутих батьками, які ніколи не жили в достатку. У шістнадцять років Сергій повністю осліп. Але сприйняв це не як трагедію, а як неминучість, як долю. Тоді ж він прийшов учнем слюсаря-механіка на завод « Полтаваелектро» Українського товариства сліпих.
— Ми працювали з Лєною в одному цеху, жили в одному гуртожитку, але не знали близько один одного, — пригадує мій співрозмовник. — Одного разу ми із друзями гуляли біля гуртожитку і почули, як вона співає під гітару, сидячи на лавочці біля під’їзду. Не пам’ятаю, що саме вона співала, але я підійшов до неї й попросив зіграти щось для мене. З того часу ми вже не розлучалися, і буквально через чотири місяці зіграли весілля. Лєна була моїм першим коханням, і, сподіваюся, залишиться єдиним на все життя. Це моя половинка, без якої мене просто не існує. Я щодня зізнаюся їй у коханні, і вона відповідає мені взаємністю. Ми щасливі разом.
Сергій довго не вимовляв цих фраз, пояснюючи це тим, що соромиться говорити про свої почуття привселюдно. І тільки після моїх прямих запитань трошечки відкрив свою душу. Хоча все було зрозуміло й без слів. Він розповідав, здавалося б, про повсякденні речі, але все, так чи інакше, зводилося до його освідчень у коханні своїй дружині. Нещодавно в них з’явилася морська свинка — тому що Лєна так захотіла. Вона приїжджала додому на добу в перерві між підготовкою до півфіналу — він готував для неї складні салати й картоплю з м’ясом, сиром і майонезом, намагаючись порадувати дружину. Не задумуючись, поїде з нею хоч на край світу, якщо вона вирішить зробити сольну кар’єру співачки. «Я згодний на все, аби тільки Лєні було добре, аби тільки здійснилася її давня мрія про професійну сцену»,— з ніжністю в голосі говорить Сергій. А вже для того, щоб підтримати свою половинку у відповідальний момент, не шкодував ні теплих слів, ні грошей на відправлення SMS-ок. У нього два мобільних телефони, і з кожного відправляв по десять повідомлень — максимальна кількість, що дозволялася за правилами конкурсу посилати з одного телефону на рахунок одного півфіналіста. На жаль, бути поруч із дружиною під час підготовки до вирішальних виступів і в радісну мить її перемоги не міг — адже для нього теж був би потрібний поводир. Весь цей час із Лєною знаходиться її подруга Маша, яка заради такої великої справи тимчасово залишила свою родину без уваги.
«Напевно, я був готовий до Лєниної перемоги, тому що сприйняв її без особливих емоцій»
З тих пір, як визначилася десятка фіналістів конкурсу, Сергій за допомогою вбудованої в комп’ютер голосової програми уважно стежив за ходом sмs-голосування на форумі каналу СТБ. Лєна незмінно тримала першість — 32—33 відсотки глядачів вважали, що саме вона гідна називатися найталановитішою людиною України. За нею йшов Олександр Божик зі Львова, який грає на скрипці з однією струною, він у результаті опинився на другому місці.
— Навіть багато людей з Росії готові були відправляти SMS-ки на підтримку Лєни, але це було неможливо, що їх дуже засмучувало, — розповідає Сергій. — У справедливості голосування сумніватися не доводиться — за цим спостерігали міжнародні арбітри. Але мені неприємно було читати про те, що переможниця конкурсу не вивчила слів пісні французькою мовою й, мовляв, вийшла на сцену з текстом, написаним шрифтом Брайля, щоб відкрито «підглядати» у нього. Але Лєна не могла б проспівати, якби вона не знала слів! Так, вона ніколи не вчила французької мови й ніколи раніше не співала нею, але організатори конкурсу, запропонувавши пісню Лари Фабіан «Je t’aime», що, на їхню думку, найповніше розкриває її голосові дані, влаштували дружині й кілька занять із викладачем французької. Лєна говорила, що вчителька залишилася задоволена її вимовою. Аркушики, які вона тримала в руках під час виступу, за задумом режисера, — лист від коханого, який залишена жінка перечитує знову й знову. Це образ такий. Я вважаю, Лєна виступила гідно, не підвела тих, хто вірив у неї.
— Ви були впевнені, що вона переможе?
— Коли Лєна ввійшла до десятки фіналістів, у цьому я вже не сумнівався. Ми відчували таку величезну підтримку народу, що це не передати словами. До мене навіть на вулиці підходили незнайомі люди й говорили, що голосували за її талант. Я вже не кажу про своїх знайомих, співробітників, мешканців нашого гуртожитку...
— А хто вас першим привітав?
— Друг, з яким ми разом спостерігали фінал шоу.
— Ви кричали з радощів, стрибали до стелі від щастя або щось інше робили в цей момент?
— Мабуть, я був готовий до такої розв’язки, тому сприйняв те, що сталося, більш-менш спокійно. Переживав тільки, щоб Лєна не збилася, не забула слова. Вона теж лише цього боялася...
«Негоже чоловікові сидіти на шиї в дружини, тому роботу не залишу»
А от у райцентрі Зіньків, де проживають батьки Сергія, пристрасті зашкалювали.
— Ми з чоловіком настільки розхвилювалися, що до ранку не могли заснути, — зізнається свекруха найталановитішої українки, Лідія Максимівна. — Один за одним лунали телефонні дзвінки. Люди вітали нас, начебто це наша заслуга. Вітають і досі.
— Ще ніхто не просив у борг грошей з виграного Лєною мільйона гривень?
— Поки чуємо тільки щирі слова захоплення нашою невісткою. А як буде далі — життя покаже. Наша родина дуже щаслива, що Лєна домоглася того, про що давно мріяла — виступати на сцені, співати для людей. Ми й так знали, що вона в нас дуже талановита, але тепер, коли її талант визнаний народом, це викликає ще більше захоплення й повагу. Ми пишаємося Лєночкою.
Рідної мами, як відомо, Олена не знає — та кинула її відразу ж після народження, довідавшись, що дівчинка ніколи не буде бачити. А батько давно помер. Тому мамою й татом вона називає Сергійових батьків. У них із самого початку склалися теплі стосунки. Без підтримки Лідії Максимівни й Володимира Петровича Ковтунів молодій родині незрячих інвалідів довелося б дуже нелегко. Крім того, що вони отримують «смішні» зарплати, складаючи навпомацки розетки, так ще маса побутових проблем для них практично не вирішується без допомоги зрячих людей. Сергійові батьки і його молодша сестра допомагають матеріально й слушними порадами. Наприклад, задум щодо обстановки кімнати належить Лєні й Сергію, а підбором колірної гами, звичайно, займалися родичі. Мені було дивно, яким чином незрячому подружжю вдається тримати житло в ідеальному стані.
Сергій сміється:
— Нічого складного. Нам важливо, щоб кожна річ мала своє місце, а для цього потрібно зберігати порядок.
Головне місце в скромному житлі родини полтавських мільйонерів займають звукові колонки. Музика в їхньому домі звучить практично безупинно. Різна: інструментальна, класична, народна, джазова, естрадна. Крім того, подружжя любить почитати разом яку-небудь хорошу художню літературу, для цього теж використовують звукову комп’ютерну програму. Зараз, під час відсутності дружини, Сергій з насолодою слухає пісні в її виконанні. Сильний голос Олени наповнює маленький простір, від чого просто мурашки пробігають по тілу. Як же так, думаєш, що такий талант тільки зараз пробив собі дорогу?
— Лєна — людина дуже скромна, — пояснює Сергій, прибравши звук. — Незважаючи на те, що з дитинства виступала в художній самодіяльності, що закінчила Харківське музичне училище імені Бориса Лятошинського по класу академічного вокалу, побоялася йти в артистки. Головною перешкодою на своєму творчому шляху вважала власну сліпоту. Але жити потрібно було. Тому приїхала працювати до Полтави на підприємство для сліпих. З гітарою в руках.
— Вдома вона часто влаштовує концерти для коханого чоловіка?
— Вона тихенько наспівує майже завжди. А вже якщо сподобається якась пісня, береться вчити слова й ноти. Але це швидше для себе, а не для мене. Співає, коли приходять гості. Тільки неголосно — наполовину, а то й на третину сили. Інакше її голос було б чути на весь мікрорайон.
— Упевнена, що складання розеток для Олени Ковтун уже в минулому. А як зміниться доля чоловіка мільйонерки?
— Ніколи для нас не були важливі гроші та їхня кількість. Ми раділи на кожному етапі відбору тому, що Лєну просто помічали. Тепер сподіваємося, що нею зацікавляться продюсери, і вона зможе зробити сольну кар’єру співачки. Я б, звичайно, хотів би зайнятися власним бізнесом, скажімо, продажами через Інтернет. Мені потрібно тільки трішки підучитися — дотепер не вистачало грошей, щоб позайматися з викладачем. Ну, а якщо не вийде, буду й далі працювати за спеціальністю, у міру своїх можливостей. Куди б не закинула нас доля. Будь-якому чоловікові негоже сидіти в дружини на шиї...
