— Володимир Карпенко пережив великі страждання і незгоди, але це допомогло йому досягти таких висот, — зазначив Герман Юрченко.
Він згадав про те, як Володимир вступив до Московського державного університету
ім. М. В. Ломоносова на геологічний факультет, як старанно навчався, і як під час геологічної практики на Алтаї потрапив під радіоактивне випромінювання, після чого мусив два роки лікуватися. Як пізніше «знайшов свого кліща» у тайзі, після чого захворів не енцефаліт…
— І знову від смерті хлопця врятувало те, що він був загартованим фізично, — говорить Герман Юрійович.
Згодом Володимир Карпенко став інвалідом ІІ групи, повернувся в Україну і почав писати книги. А щоб стати професіоналом у новій справі, він вступив до Московського літературного інституту ім. Максима Горького.
У 1965 році був готовий рукопис книги Володимира Карпенка, яка «пройшла через вушко голки» (табірна тема тоді була заборонена). «У розробці теми олюднення катів автор іде багато в чому по цілині», — було написано тоді в журналі «Октябрь» про роман «Амба».
Привітати письменника з ювілеєм завітало багато друзів і шанувальників його творчості, в тому числі й людина, яка дуже багато зробила для нього, як спонсор видань — голова Полтавської районної ради Олександр Яковенко, а також одна з найперших спонсорів Світлана Яковлєва.
Від Полтавської організації національної спілки письменників України Володимира Пилиповича привітала секретар Наталія Трикаш. Кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри української літератури Полтавського державного національного університету ім. В. Г. Короленка Віра Мелешко, аналізуючи роман Володимира Карпенка «Амба», зокрема зазначила, що подібної епопеї немає в Україні.
— Твір мудро, по-філософськи написаний, у ньому — осмислення тієї складної драматичної трагічної епохи, яку пережили наші батьки, — зазначив заслужений журналіст України Володимир Денисенко. — Мабуть, у жодній країні не було подібної епопеї, з такими переломами людських доль, підйомами і падіннями…
Щоправда, дещо в останніх двох томах — четвертому і п’ятому — Володимиру Максимовичу й не сподобалося: він трохи покритикував автора за те, що головного героя — людину кришталевої чистоти Макара Джовбу — кинув у обійми молоденької красуні… Не слід було, сказав, такий цілісний образ насамкінець зводити до «романчика». Втім, думки з цього приводу розійшлись…
— Володимир Пилипович — людина, яка ніколи нікому не підкорялася, — сказав його тезка Микійчук, який очолював видавництво «Полтава», де у 1997 році вперше вийшла друком книга Карпенка.
Колега по перу однокурсник Володимира Карпенка Анатолій Гальченко назвав ювіляра «лицарем прекрасної дами на ймення Література».
Презентація двох останніх томів «Амби» таїла й невелику інтригу: чому відразу два томи? Автор пояснив: четвертий том вийшов занадто великий — довелося розбити його на два, і то чималенькі вийшли.
А дехто висловив сподівання, що із закінченням роману «Амба» тяжку тему, підняту в ньому, буде закрито, а далі будуть нові, більш легкі й життєстверджуючі твори.
