Участь у рейді взяли працівники міліції, спеціалісти центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служби у справах неповнолітніх, педагоги Новосанжарського НВК, інспектор селищної ради та журналісти. Усі вищеперераховані розділилися на дві групи, які вирушили патрулювати вулиці селища. При цьому свою увагу звертали на тих, хто вживав алкоголь чи палив у громадських місцях. Таких на шляху учасників рейду траплялося чимало. Адже наша молодь досить давно звикла вживати спиртне на чистому повітрі, сидячи на лавках, автобусних зупинках чи просто бордюрах, а не у кафе чи інших подібних закладах. Працівники міліції таких порушників попереджали про можливу відповідальність і, після проведеної профілактичної бесіди, переважно відпускали. І лише на деяких, найбільш злісних, порушників були складені адміністративні протоколи. Варто зауважити, що спілкуватися із сучасною молоддю було непросто. Навіть працівникові міліції, який був одягнутий у форму, ніякої особливої поваги підлітки не виявляли. Дуже часто зверталися просто на «ти», у відповідь на зауваження деякі з них зухвало посміхалися. І лише при погрозі доставити до райвідділу починали вести себе більш ввічливо. Траплялися ще індивіди, які намагалися навчити працівника міліції юридичним тонкощам. Що-що, а відстоювати свої права сучасні підлітки вміють, а от поводитися — зовсім ні. Цілих десять хвилин учасникам рейду довелося витратити на групу хлопців і дівчат, які обрали місцем для відпочинку автобусну зупинку. Один із хлопців не дуже адекватно поводився, не дуже рівно стояв і щось хотів пояснити не дуже зрозумілою мовою. Як сказала його дівчина, «йому просто погано, у нього голова болить». Інший персонаж із цієї ж групи намагався всіх налякати своїми високими зв’язками і запевняв, що він дуже добре знає закони. Працівникові міліції довелося поговорити із балакучими підлітками на підвищених тонах, після чого вони стали менш зарозумілими і пішли з автобусної зупинки.
А рейдова група вирушила до новосанжарського кафе «Водограй». Щойно її учасники на чолі із лейтенантом міліції Олександром Єщенком зайшли до закладу, як в очі їм кинулася компанія, яка сиділа за крайнім столиком. Четверо хлопців були вже добряче напідпитку. Але з-поміж них усіх особливо вирізнявся один — молодий чоловік років двадцяти п’яти. Він сидів і дивився просто поперед себе абсолютно скляними невидющими очима. Коли міліціонер запропонував йому вийти із кафе на вулицю, хлопець ледве звівся на ноги. А піти зміг лише з підтримкою свого друга. Обох друзяк правоохоронець вирішив супроводити до райвідділу міліції, адже вони були надзвичайно п’яними. І якщо другий хоч якось тримався на ногах, то перший просто на очах відключався. Звали обох юнаків однаково — Віктор (ім’я змінено), але більш витривалий друг називав свого товариша простим прізвиськом — Кабан. Ведучи його до міліції, він весь час приказував дорогою:
— Кабан! Ну не гані! Давай соберись і пагналі дамой! Ну Кабан!
Кабан тим часом вже не йшов, а висів на плечах свого друга та працівника міліції. Коли його таки буквально донесли до чергової частини райвідділу, він уже практично не реагував на зовнішні подразники. Очі хлопця, як і раніше, лишалися скляними, говорити він не міг, лише щось нерозбірливе по-тваринному мукав. Його друг, тим часом, запевняв усіх, що з його «друганом» все нормально:
— Та Кабан всігда такий! Йому додомку нада. Він проспиться і все буде нормальок! Я його ні на шаг не отпущу. Будете закривать його — і мене закривайте!
Олександр Єщенко, стривожений таким «нормальним» станом Кабана, вирішив скоріше доставити його разом із другом до Новосанжарської ЦРЛ. Разом із міліціонером супроводжувати «пацієнтів» довелося журналістові «ЕХО». У лікарні пригоди двох друзів продовжились. При чому, найменш очікуваним чином: Кабан по приїзді в лікарню виглядав зовсім погано. Він уже навіть і не намагався говорити, очі його постійно закривалися. Крім цього, він періодично висолоплював кінчик язика і так застигав. Віктор-тверезіший на такі метаморфози у поведінці друга, здається, зовсім не зважав. Він продовжував його у чомусь переконувати:
— От блін блінскій! Кабан! Ну ти мене подставляєш! Давай просипайся і пішли! Ти чьо — не гані!
І тут же починав запевняти майже непритомного друга у своїй відданості:
— Я тебе не кину! Ти мій однокласник і я с тобой до конца буду!
Черговий лікар, оглянувши Кабана, теж стривожився із приводу його вигляду. І запитав Віктора, чи вони із другом нічого не вживали, окрім спиртного.
— Нє, він травку не куре! — швидко відповів той, — ми тільки водку пили.
Лікар, ще раз оглянувши нерухомого пацієнта, вирішив відправити його до реанімаційного відділення. Схоже, хлопець допився до того, що міг втратити не лише свідомість, а й життя. «Пацієнта» завантажили у крісло на коліщатах і медсестра повезла його ліфтом до реанімаційного відділення. А вже через дві хвилини вона ж зателефонувала до приймального покою:
— Підніміться і заберіть вашого хворого! Він тут скло розбив і всіх медсестер розігнав!
Коли правоохоронець і журналіст піднялися до реанімаційного відділення, то побачили справжню картину «бойових» дій. Скло на дверях відділення було розбите, у кутку коридора тулилися злякані медсестри, а раптово «воскреслий» Кабан хитався посеред усього цього із порізаною склом рукою. Олександр Єщенко оперативно хулігана скрутив і спустив ліфтом до низу. Там буяну перев’язали поранену руку. Черговий лікар запевнив, що такого буйного пацієнта лишати у відділенні було б просто нерозумно. Тому після медичного огляду та відповідних записів обох Вікторів зворотнім маршрутом відправили до райвідділу. Там друзякам довелося пробути до ранку. На обох були складені протоколи за адмінпорушення. Крім цього, проти Віктора-Кабана може бути порушена і кримінальна справа за хуліганські дії в лікарні. І, звичайно, йому доведеться відшкодувати вартість розбитого скла.
Таким був кінець п’ятничного рейду. А наостанок хотілось би поцікавитись у всіх молодих людей, котрих учасники рейду зупиняли того вечора. Ви теж вважаєте себе такими крутими, як і Кабан та його друг Вітьок? Вас теж манить романтика ночівлі під дахом райвідділу? Тоді — до наступного рейду!
