«Тренування» хлопці почали поруч із непрацюючою ГЕС біля Шишак. Норовистий Псел тут, переборюючи штучну перешкоду, вирує колами й набирає швидкість на вузькому повороті. Місцеві мешканці розповідають, що саме в цьому місці потонула не одна людина. До незліченної кількості жертв річки ледь не додалося ще дві — дев'ятирічний Владик і старший за нього на два роки Валера Сигляники.
«Брат хотів допомогти мені і теж... потонув»
Щоб добратися до найпопулярнішого в тутешніх місцях пляжу, сільським хлопчакам довелося здолати, принаймні, кілометрів вісім важкопрохідних доріг і стежок уздовж Псла. Але хіба це відстань для непосидючих хлопців? Їх було п'ятеро. Додому в той день повернулися троє...
— Коли ми опинилися на пляжі, Віталик сказав, що ми з братом можемо навчитися плавати, тримаючись за порожні пластикові пляшки, які знайшлися на березі, — зручно вмостившись на лікарняному ліжку, розповідає Владик. — Віталик з Андрієм відразу зайшли в річку, а ми з Валерою й Дмитриком якийсь час дивилися, як вона вирує біля водокачки (ГЕС, тобто. — Авт.). А потім все-таки зважилися скупатися. Спочатку вода була по коліно, і раптом — по саму шию. Не пам'ятаю, що трапилося далі, але мене почало відносити плином усе далі й далі. Брат хотів допомогти мені і теж потонув...
Шестикласник Валерій, якому не судилося стати рятувальником, не такий говіркий. Йому запам'яталося, що Владик якийсь час плавав, тримаючись за пляшки, а потім зник під водою. Він хотів його витягти, але й сам не втримався в стрімкому потоці.
— Хлопці, які вміли плавати, кинулися доганяти нас, але не встигли, — зітхає худеньке хлоп'я, котре ще не встигло відійти від шоку.
На смерть перелякані, брати Сигляники навіть не могли кричати. Вода, потрапивши в легені, умить перекрила їм подих. Валера говорить, він намагався зачепитися за берег, але це йому ніяк не вдавалося. А Владик думав, що наступив кінець життя, однак вирішив не плакати.
Смерть хлопчиків здавалася неминучою. Проте померти їм не судилося. Тому що за поворотом Псла, на іншому пляжі під назвою Острівок, що метрів за сто від того місця, де проходили дитячі «тренування» з плавання, випадково в цей час опинилася людина, котру потенційним потопельникам послав, мабуть, їхній ангел-охоронець. Сорокалітній житель Шишак, заступник начальника з безпеки й охорони агрофірми імені О. Довженка Владислав Сафонов, він же радник глави Міністерства у справах сім'ї, молоді й спорту Равіля Сафіулліна, майстер спорту СРСР з гирьового спорту, приїхав на річку, щоб показати дивні за своєю красою місцеві пейзажі своєму другові з Лубен.
— Мене наче потягло тоді до того місця. Я купаюся у Пслі зазвичай щодня, і тоді теж збирався пірнути в прохолодну воду, — розповідає Влад. — Коли я зі своїм гостем близько половини шостої вечора під'їхав до ГЕС, на пляжі нікого не було. Тільки байдарочники на річці метушилися. Туристи явно були не місцевими — вони марно намагалися перепливти з правого берега на лівий, на якому ми стояли з другом. Потужний круговорот води біля греблі не дозволяв їм причалити до пляжу, і мандрівники, деякий час покрутившись, попливли далі за течією, у бік Яресьок. Ми з Вадимом пішли слідом за ними, зупинившись на Острівку. Не встиг я ступити в річку, як раптом побачив дитяче тіло, яке несло течією по краю протилежного берега. Воно лежало вниз головою, то ховаючись під водою, то знову спливаючи. Я подумав, байдарочники «загубили» когось зі своєї експедиції...
«Злякавшись, друзі потопельників навіть на допомогу нікого не кликали»
Владислав без роздумів кинувся витягати потопельника. У тім, що це був потопельник, він не сумнівався — дитина ніяк не реагувала на звертання до неї. Але як тільки чоловік стрибнув у річку, праворуч від себе побачив... ще одне тіло, що пливло за течією. На відміну від першого, це видавало глухі звуки, що мало нагадували крик про допомогу. Влад швидко схопив його — хлопчик був худенький і блідий, аж жовтий — і виніс на берег. Відразу ж поклав його животом собі на коліно й двічі натиснув на грудну клітку. З потопельника полилася вода. Багато води. Він вдихнув повітря, видихнув, відкрив очі.
— Дивися за ним! — наказав Влад товаришеві й знову кинувся в річку, щоб витягти інше тіло. Однак тіла на тім місці, де він бачив його останній раз, не було — пішло на дно.
— Місце я запам'ятав і поплив шукати потопельника, — продовжує Владислав. — Пірнув перший раз — не знайшов. Тоді проплив уперед метрів двадцять—тридцять, думаючи, що течія встигла віднести тіло далі. На щастя, за другим разом на глибині двох—двох з половиною метрів піймав хлопчину за руку.
Ожививши підлітка тим же чином, як і першого, і залишивши їх на товариша, Влад побіг до ГЕС, звідки, чув, доносилися дитячі голоси.
— Скільки вас було? — спитав переляканих хлопців, котрі стояли на березі. І, почувши, що було п'ятеро, полегшено зітхнув. Тепер він уже точно знав, що всі живі, і більше нікого не потрібно рятувати. Оскільки що-небудь довідатися від «потопельників», котрі опритомніли, було неможливо, — вони не могли вимовити й слова.
— На жаль, дітвора навіть не збиралася кликати когось на допомогу. Хлопці просто розгубилися, і, мабуть, нікому не збиралися заявляти про трагедію на річці, — говорить Владислав. — Вони й мене просили нікому про це не розповідати, у міліцію не повідомляти. Але я відразу викликав «швидку» і міліцейський наряд.
Отож, якби не мужній вчинок Владислава Сафонова, про раптове зникнення братів Сигляників могли б ще довго не довідатися.
— Того дня я їздила до Шишак у справах, а коли повернулася додому й побачила, що сини не склали цеглу в купу, про що я їх просила, відразу ж зрозуміла, що вони десь давно уже гуляють, — розповідає про пережите мати шибайголов, 37-річна Тетяна. — Мобільних телефонів у них немає, і я, сівши на велосипед, відправилася шукати хлопчиків у ліс. Там, знала, їхні друзі спорудили курінь, і вони могли в ньому сидіти. Але в лісі було тихо — жодного дитячого лементу. Я й не знала, що робити, але пошуки не припиняла. Адже сонечко вже починало сідати. Випадково зустріла свою сусідку, сестру одного із хлопчиків, з якими мої діти дружили. «Їх у міліцію забрали», — приголомшила мене дівчинка. Для мене ця новина була, як грім серед ясного неба. Що вони могли такого накоїти? Я давай чоловікові телефонувати, розповіла йому про ці неприємності. Він уже зв'язався з райвідділом міліції, а звідти відповіли, що наших дітей у них немає, і що вони в лікарні. У мене все усередині так і похололо. Думала, сталося найгірше. Адже я п'ятнадцять років тому вже втратила одну дитину! Моїй донечці від першого шлюбу було три рочки, коли вона потонула в річці. Провалилася під лід...
Коли «швидка» доставила братів до лікарні, температура їхніх тіл опустилася до 34 градусів
Як з'ясувалося в розмові, Тетяна втрачала вже й сина Валеру. Йому теж було три роки, коли його в неї... украли. Родина гостювала в друзів у Кременчуці, зайшла у великий супермаркет за покупками. І поки вибирали товар, хлопчик... зник. Через кілька днів його знайшли в дитячому притулку. Маля розповідало, що з магазину його забрала незнайома тітка. З якою метою вона це зробила, і чому дитина опинилася в притулку, так і залишилося загадкою, але з тих пір Валера став замкнутий, почав усього боятися. І тепер набагато важче, ніж його молодший брат, оговтується від пережитого шоку.
Спочатку медики підозрювали в потерпілих запалення легенів, але, на щастя, обійшлося без ускладнень. До речі, у хлопців, котрі були в той час разом з ними, з'явилися нежить і кашель.
За словами лікаря-педіатра Шишацької центральної районної лікарні Наталії Омельяненко, котра приймала «потопельників» під час свого чергування, «швидка» доставила братів уже в більш-менш задовільному стані. Хоча їхні шкірні покриви були сіруваті, їх нудило й трусило (температура тіла опустилася до 34 градусів), медикам досить швидко вдалося зняти ці симптоми. Більше лікарі тривожилися за старшого із хлопців, видно, нахапався більше води й довше часу провів у ній. Але додому його виписали раніше, а Владика залишили до з'ясування причин нудоти, яка чомусь знову з'явилась.
Потерпілим провели відповідну терапію, напоїли гарячим чаєм, обклали пластиковими пляшками з теплою водою й укутали ковдрами. Години за три хлопчики почувалися уже практично здоровими.
— Завдяки тому, що їм була грамотно надана перша медична допомога, нам не довелося застосовувати реанімаційних заходів. І жодних медикаментозних засобів вони не потребували, — додає фельдшер станції «Швидкої медичної допомоги» Віктор Юстимчук, який доставляв братів Сигляників до дитячого відділення райлікарні. — По суті, Владислав в останній момент витягнув їх з лабетів смерті. Хлопчики, якби пробули у воді хоча б ще трохи, могли б померти від гіпоксії мозку або від інших ускладнень, викликаних переохолодженням. Та що там говорити, могли просто втонути...
Після того, що сталося, Влади-слав Сафонов вирішив взяти шефство над урятованими дітьми. Тим паче, що його безпосередній начальник Равіль Сафіуллін, довідавшись про геройський вчинок, поставив завдання знайти можливість безкоштовно оздоровити хлопців. Медики, до речі, рекомендують їм пройти курс санаторно-курортного лікування, оскільки вони потребують і психологічної допомоги, і просто гарного повноцінного харчування. Глава райдержадміністрації В'ячеслав Білаш, до якого Сафонов звернувся із проханням про виділення путівок, дуже швидко вирішив це питання. І вже в найближчий час брати Сигляники відправляться зміцнювати своє здоров'я в дитячий санаторій.
Валера із Владом зізнаються, що стали ще більше боятися води й тепер взагалі на річку ходити не будуть. А їхній рятувальник переконує школярів, що, навпаки, потрібно перебороти в собі страх і навчитися плавати, аби пізніше не потрапляти більше в подібні ситуації. І обіцяє особисто зайнятися тренуванням хлопців.
Рятувати людей по-серйозному Владові довелося вперше. Хоча в дитинстві, говорить, не раз витягував із Псла інших хлопців, які починали тонути. Плавати в норовистій річці дійсно непросто. По-перше, дно тут підступне, із обривистими глибокими ямами. По-друге, течія така, що для того, аби утриматися на одному місці, пливучи проти плину, потрібно дуже енергійно гребти руками й ногами.
— Впевнений, так учинив би кожний, якби опинився на моєму місці, — говорить Владислав Сафонов. —У мене в самого підростають сини. Одному сім років, а іншому тільки два місяці.
Втім, мама врятованих хлопчиків не впевнена, що так учинив би кожен.
— Слава Богові, що саме цю людину послав він Валері й Владику, — із вдячністю в голосі говорить Тетяна. — Владислав не розгубився й здійснив геройський вчинок, за що вся наша родина йому нескінченно вдячна. Чоловік відніс уже листа до редакції районної газети із проханням розповісти на її сторінках про цю мужню людину.
А начальник районного відділу МНС Олександр Вільховий повідомив, що вже готує документи на присвоєння Владиславові Сафонову звання «Герой-рятувальник року».
