«Я вмію говорити руками, і це моя розмова з публікою»
Біля цих маленьких фігурок можна стояти годинами, розглядаючи в кожній який-небудь підтекст. Ось вам дуля з ялівцевого дерева. Піднятий до гори великий палець начебто виражає абсолютно пристойний жест. «Як же це можна так зробити?» — цікавиться мій одинадцятирічний син, старанно складаючи пальчики, намагаючись повторити композицію «наживо». Так нічого й не домігшись, резюмує з мудрим виразом обличчя: «Не вистачає одного пальця». У цій маленькій «нестиковці» і полягає авторський гумор. Дерев'яна фігурка називається «О’кей».
Віктор Римар — майстер створювати різні образи в одному витворі. Він змушує дивитися на одне, а бачити інше. Особисто мене вразив «Недогризок життя», вирізаний із самшиту. На перший погляд, це обличчя старіючого чоловіка, а придивишся — викинутий яблучний недогризок.
Далі знову посміхаєшся, дивлячись на товстого кота, зробленого зі шматка груші, на голові в якого гадить пташка. Підпис до композиції говорить, що такий вигляд має добряк.
«У роботах Віктора Римаря є думка, душа, настрій, інтелект. У них відбивається світ так, як його розуміє автор. А сказати йому є про що», — говорить заслужений художник України Микола Підгорний на відкритті виставки. А головний художник Полтави Михайло Шлафер відзначає, що кожна фігурка із представленої колекції викликає насолоду, просвітління, наштовхує на роздуми.
Автор унікальних фігурок дрібної пластики зізнається, що коли серйозно захопився різьбленням по дереву й кістці, хотів одержати художню освіту, але розумні люди відрадили. Мовляв, кому будуть цікаві твої професійні штампи? Тому він так і залишився самоучкою, що, помітно відрізняє його доробок від витворів інших майстрів, котрі працюють у подібній техніці.
— Робота хірурга дуже часто вимагає нестандартних рішень, що відчутно допомагає при висіченні якихось дрібних деталей, і навпаки, — говорить Віктор Римар. —Згодилися й навички слюсаря-ремонтника першого розряду, які я одержав ще в школі, — багато різців й інструментів, які використовую в різьбленні, я виготовив самостійно, вони мають індивідуальні особливості. До речі, під час операцій теж застосовую вдосконалені або навіть придумані мною інструменти.
Починав майстер з липи — найм’якішої деревини. «З липи й роботи липові виходять», — сміялися друзі. І дарували твердіші матеріали. Один моржеве ікло з Півночі привіз, інший, повернувшись із далекого плавання, подарував маску із червоного дерева, що відразу пішла під ніж. Ще хтось зумів роздобути бивень мамонта... У руках народного вмільця матеріали отримують вигадливі форми — то смішні, то сумні, то глибоко філософські. «Я вмію говорити руками, і це моя розмова з публікою» — зауважує доктор медичних наук з неперевершеним талантом скульптора.
«У моїй колекції є мишеня й равлик розмірами всього по три міліметри»
На жаль, Віктор Римар рідко виставляє свої роботи напоказ. Це його лише третя персональна виставка, хоча різьбленням він займається вже понад три десятиліття. Остання була три роки тому, і теж у Полтаві. У рідне місто колегу з Києва запрошує головний ринолог України професор Сергій Безшапочний, котрий очолює кафедру отоларингології Української медичної стоматологічної академії.
Свої вироби (а їх уже понад три сотні й вони заледве поміщаються на трьох полицях книжкової шафи) Віктор Римар не продає. Щоб потім не жалкувати. І ціни створеної колекції не знає (хоча, напевно, вона виміряється цифрою з багатьма нулями). Але люди, найприємніші йому, можуть одержати в подарунок що-небудь зі зробленого його руками.
Секрету зі свого захоплення Віктор Валентинович не робить. Головне, говорить, щоб неошкурене (обов'язково!) дерево з обробленими клеєм або фарбою торцями, що буде використовуватися в роботі, добре висохло. А сохнути на його балконі воно може й два, і три роки. Та коли приходить натхнення, шматок колоди в руках майстра може перетворитися на черговий маленький шедевр усього за одну добу. «Якщо протягом дня я не доторкнуся до своєї майбутньої роботи, мені сумно», — зізнається Віктор Римар. І як тільки з'являється вільна хвилина (нерідко це трапляється під час нічних чергувань у клініці), віддається творчості.
— Процес, як можна здогадатися, супроводжується пилом, стружками. Як дружина ставиться до таких супутніх факторів творчості?
— Інколи, звісно, обурюється. А взагалі вона дуже цінує мій талант, тому готова терпіти всі незгоди.
— Звідки ви черпаєте сюжети для мініатюр?
— В основному це мої фантазії. Зрідка підглядаю щось у малюнках художників.
— Яка ваша найменша робота?
— Їх три — тигр з кістки, дерев'яне мишеня й равлик на листку. Їх розміри не більше трьох міліметрів.
— Мабуть, вирізали й шліфували під мікроскопом?
— Пробував якось, але відмовився категорично. Тоді видно лише деталі, а мені важливо бачити всю роботу в цілому.
Віктор Римар говорить, що ідеальним матеріалом для виготовлення фігурок є кістка — вона добре тримає форму, і на ній краще видно дрібні деталі. Однак його улюбленою сировиною залишається деревина груші. Тому що вона краще за інші віддає тепло... Це та енергія, що потрібна кожній людині.
