«Та аби в мене було 50 тисяч гривень, то навіщо мені те підвищення пенсії?» — дивується і водночас обурюється Михайло Адамов. 63‑річний Михайло Іванович проживає в маленькому селі Куст-Кущі, що в Кобеляцькому районі. Три роки тому він вийшов на пенсію і зіткнувся з явною несправедливістю. Маючи більше 20 років безперервного трудового стажу, майже весь час працюючи монтажником-висотником і газозварювальником, Адамов в кінці-кінців «напрацював» «аж» на 584 гривні пенсії. А все через те, що немає в чоловіка довідки про розмір його заробітної плати за 60 місяців. Трудова книжка є, а ось бухгалтерських документів — катма.
— Я знаю, де вони лежать ті документи. Вони в підвалі будинку, який належить харківській фірмі «Фактор». Але ж мене туди не пускають, — розповідає Адамов.
Справа в тому, що Михайло Іванович більше 20 років працював у Харкові, в будівельній організації, яка на той час називалась ХСУ-504 «Котломонтаж», тресту «Промтехмонтаж-1». Адамов трудився у полтавському відділку. А всього їх було шість. Роботи будівельники проводили по всій Україні.
У 1997 році Михайло Адамов звільнився із харківського підприємства. А згодом розпався й сам «Котломонтаж». Вийшовши на пенсію, житель Куст-Кущів поїхав до Харкова, щоб взяти довідку про свою зарплату. І був поставлений перед фактом, що немає ні самого «Котломонтажу», ні його архіву. У приміщенні, де колись знаходилась будівельна організація, нині розташувалось поліграфічне видавництво «Фактор». Його представники підтвердили, що архів ліквідованого «Котломонтажу» знаходиться в їх підвалі. «Я колись приїхав до них з трьома родичами, — згадує Адамов. — Думав разом деньок покопаємось в архіві і знайдемо мою справу. Але мене в підвал не пустили. Охоронці «Фактора» сказали: «Без бухгалтера «Котломонтажу» та представника державної адміністрації ми не маємо права нікого навіть підпускати до архіву. Та й взагалі, скоро ми ті документи реалізуємо. Або спалимо, або здамо в макулатуру».
Михайло Адамов не лише їздив у Харків, він ще й писав звернення. Звертався у Генеральну прокуратуру, у податкову адміністрацію, у Пенсійний фонд, у Міністерство праці та соціальної політики України, у Харківську державну адміністрацію, у Київську районну раду міста Харкова. Йому скрізь відповідали: «Звертайтеся ще он туди». Зневірившись у допомозі органів влади, пенсіонер почав писати до Уповноваженого з прав людини при Верховній Раді, до Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, до лідера парламентської опозиції Віктора Януковича, до представників різних політичних партій. Але результату як не було, так і немає. В основному йому рекомендували звертатись до суду.
«Брехуни вони всі, — підсумовує куст-кущівський пенсіонер. — Не вірю тепер нікому. Ні тому, що плаче на з’їзді, ні тій, яка працює, ні тому, хто обіцяє вислухати кожного. Вони лише обіцяють».
Фаховий юрист Олександр Письмак, дізнавшись про ситуацію Адамова, сказав: «Тут явне недопрацювання державного реєстратора. Він, приймаючи заяву про ліквідацію «Котломонтажу» повинен був проконтролювати наявність і цілісність трудового архіву, визначити місце його зберігання. Якщо немає підприємства, то звернення до суду нічого не дасть. Адже немає відповідача. Адамову потрібно ще раз звернутися до державного реєстратора держадміністрації, на території якої знаходилось підприємство».
Під час чергового оббивання порогів у Київській райраді Харкова невідома жінка представницького вигляду сказала Адамову: «Дасте 50 тисяч гривень і документи потраплять до архіву».
Отже, вихід із ситуації є. Але пов’язаний із корупцією. Чи не про подібну «реалізацію» архіву «Котломонтажу» натякали охоронці підприємства «Фактор»?
