Вишивані рушники здавна були важливою часткою українського побуту. Їх видовжені прямокутники за формою нагадують поля й дороги. Засіяні зерном орнаментів, вони і є своєрідними символами ланів і життєвих шляхів: ними вітають гостей, дають на згадку, дівчата подають рушники старостам, готуючись у дорогу на нове життя, а потім стають на весільний рушник із коханим. На рушник приймають новонароджених, рушниками проводжають і в останню путь.
Він, наче оберіг, супроводжує нас протягом усього життя, охороняє душу й тіло людини, здоров’я тварин, урожайність рослин. А візерунки на ньому, ніби таємна азбука прамови, можуть розповісти про навколишній світ, його красу і велич. Рушникові «книги», сполучення орнаментальних «букв азбуки» народної мудрості й краси прийшли до нас із сивої давнини горизонтальними лініями землі, хвилястими лініями води, крапками зерна, пагонами рослин, «колесами» сонячних та громових знаків.
Кожна жінка минулого володіла цим прекрасним мистецтвом, навчившись його від матері і передаючи донькам.
У колекції Миргородського краєзнавчого музею налічується близько 100 рушників, 50 з яких експонується на виставці. Зібрані на Миргородщині та Полтавщині, вишиті хрестиком та гладдю, вони вражають розмаїттям візерунків: рослинні, зооморфні, геометричні елементи поєднуються у неповторних композиціях.
Характерною рисою, притаманною полтавській вишивці, є її деталізація, наближення до оригіналу, з якого і знято узор. Тому відразу ж можна впізнати на полотні троянди і лілеї, калину й барвінок, півнів та зозуль, букети і віночки з польових квітів. Ці рушники вишиті переважно хрестиком червоними і чорними нитками. Часто такі рушники доповнювали ще й широкими чи вузенькими смугами мережки, на яку настилали чи то рослинний, чи геометричний візерунок. Є у експозиції і рушники, прикрашені суцільною мережкою та вирізуванням.
Для рушників, вишитих гладдю, характерним візерунком є «дерево життя» - найдавніший орнамент-символ, традиція й історія якого сягає у дохристиянський світогляд, шумерську культуру, у міфологію астрального культу. Власне дерева, як такого, у малюнку немає, є лише натяк на нього, своєрідний символ, у глибині якого сховано поняття життя і вищої його мети – безсмертя. Дерево ( стебло із дивовижною квіткою на верхівці та численними боковими відгалуженнями ) по вертикалі ділиться, як правило, на три зони : верх – небо, стовбур – земля, низ – корінь, потойбічний світ. По горизонталі ж зіставляється із чотирма сторонами світу. Тим самим дерево життя на рушникові, нагадуючи про вічність буття, відганяє болісний сумнів, немовби кличе нас у майбутнє і минуле одночасно.
Особливої святковості надають виставці ткані кролевецькі рушники. За свою яскраву червоно-білу неповторність вони високо цінилися у давньому побуті. Основні мотиви в орнаментах цих рушників – візантійські орли, зображення церков, предметів релігійного культу, геометричні елементи.
Невблаганний час змінює давні звичаї й обряди, смаки і вподобання, та незмінним залишається ставлення до вишиваного рушника, який наче те космічне дерево, прокладає стежки від покоління до покоління, пов’язуючи їх у єдину сутність, ім’я якій - український народ.
