Фермери святкують і... готуються до страйку

Українські фермери відзначили двадцяту річницю фермерського руху. Урочистості відбулися й у Полтаві.
З іменем Миколи Лещенка з Чорнухинського району пов’язують полтавські фермери початок діяльності обласної асоціації. Наразі в області 2 тисячі 215 фермерських господарств.
На святкуванні у приміщенні аграрного коледжу найкращим трударям вручили відзнаки від обласної державної влади та обласної громадської організації «Асоціація фермерів та приватних землевласників відродження Полтавщини». Привітавши полтавських фермерів з ювілеєм, президент Асоціації фермерів України Микола Миркевич дав ексклюзивне інтерв’ю нашому виданню.
— Миколо Степановичу! Даруйте, але замість привітань одразу ж зауважу: здається, слово «фермер» сьогодні вже не має такого резонансу й цікавості в суспільстві? Якщо не так — спростуйте мій скепсис.
— Так, до фермера наразі ставляться зовсім не так, як це було у часи зародження справи. От тільки не зовсім так, як ви це собі уявляєте. Ставлення односельців з недовірливо-скептичного перетворилося на більш позитивне й поважне. Можливо, городяни не знають, але сьогодні фермер на селі іноді залишається чи не єдиною ланкою, що творить державу. До нього люди можуть прийти і за порадою, і по допомогу. А от держава за ці роки змінила своє зацікавлене ставлення на зневажливе. Владці сьогодні з нами абсолютно не рахуються. Тим часом фермерський рух дещо послаблений, тож якщо держава не забезпечить належної підтримки, сільське господарство України може втратити потужну ланку виробництва. Щодо лав, то за кількістю господарств немає динаміки зростання, а от за обсягами фермерських наділів — його відчуваємо. Адже сьогодні фермер дозволить собі утримувати сучасну техніку тільки за рахунок великих площ обробітку.
— Що сьогодні, окрім неуваги з боку влади, заважає українському фермеру працювати?
— У першу чергу, фінансова проблема — фермери не спроможні справлятися з кабальними умовами наших комерційних банків, які кредитують під 25—30 відсотків. Установи посилаються на те, що вони залучають кошти приватних осіб під великі відсотки за депозитами, а отже, відсоткова ставка за кредитами має бути теж високою. Виходить: якщо беруть під 18 відсотків, тоді нам здають під 25, а ця різниця є непосильною для селянина. А якби вони брали під два, а нам давали під чотири відсотки, тоді б для фермера це були б придатні умови. Вважаю, що банки зацікавлені у великих відсотках за депозитами, адже це нагода «накрутити» великі відсотки для позичальників. Здається, банки — це ті установи, що не відчувають кризи… До того ж сьогодні фермер стикається з набагато більшою кількістю фіскальних органів, ніж це було ще 10 років тому. Видатки сьогодні перевищують прибутки фермера.
— Нещодавно фермери України збиралися за круглим столом із зернотрейдерами, про що говорили?
— Про ще одну проблему, що чатує на фермера вже не один рік — ціни на продукцію. Минулого року ціна на зерно була 1100—1200 гривень за тонну, а цього року зернотрейдери обіцяють фермерам 500—600 гривень, тим самим здешевлюючи продукцію на 50 відсотків. Разом з цим фермер має працювати в умовах, коли ціни на енергоносії, добрива, насіння, навпаки, зростають. Зернотрейдер мотивує свою ціну втратою 8-ми мільярдів гривень від неповернутого державою ПДВ. Тож за круглим столом ми поставили зернотрейдерам риторичне запитання: якщо ви хочете компенсувати за рахунок селянина свої збитки, то з кого він має стягнути ці кошти?! Зі споживача. Тобто з вас?
— Яка позиція держави у цьому питанні?
— Така сама, як у ситуації з мобільними телефонами: на мою думку, сьогодні громадянин, користуючись мобільним зв’язком, сплачує за це набагато більше, ніж за комунальні послуги, ніхто про це не говорить, і держава у це не втручається. У нашій ситуації, мабуть, зернотрейдер вважає себе за головного в країні. Уряд просто розводить руками й окрім декларацій у розмірі 1150 гривень, що мали б надходити через аграрний фонд, справа не поліпшується. Сьогодні фермер вже готується до осінньої посівної, а тому він буде змушений віддавати збіжжя за безцінь. Ось такі нечесні правила гри, а держава не може поставити цьому бар’єр.
— А як справи з цим у ваших зарубіжних колег?
— Враховуючи динаміку на світовому ринку, у найближчі 5 років ціна на зерно буде потроху збільшуватися, а тому, наприклад, у Польщі фермер за різними програмами отримує дотацію — понад тисячу злотих. Якщо німецький фермер має землю й відповідне підтвердження, що обробляє її, не порушуючи законодавства, він отримує понад 200 тисяч євро на рік дотацій. Якби наші фермери мали по 200 тисяч євро дотацій, то можна було б й по 500 гривень віддавати свою зернову продукцію. Підтримує держава селянина й у Білорусі. Там, наскільки мені відомо, у сільському господарстві вийшли на показники, які перевищують успіхи ще радянських часів.
— Ваші дії у такій ситуації?
— Нещодавно було засідання Ради Асоціації, де було вирішено відновити практику страйків. Наразі направлені листи до обласних організацій з відповідною пропозицією. На місцях страйкові комітети проведуть роботу з тим, аби дійти зі своїми вимогами до Києва. Ми маємо самі себе захищати. Вже направили листи Прем’єр-міністру та Президенту України, очікуємо відповідей. Вважаю, що для вирішення позитивних перспектив фермерського руху потрібна воля усіх гілок влади. Незважаючи на ринкові умови, держава має встановити мінімальні ціни на сільгосппродукцію. Якщо подивитися статті наповнення бюджету — то минулий рік, можна сказати, за рахунок селянина прожили, черга за державою подбати про свого годувальника.
— Вітаючи полтавських фермерів зі святом, як оцінюєте шанси на перспективу обласної асоціації?
— Скажу, що у порівнянні з іншими областями фермери Полтавської області мають потужний кадровий потенціал, що підтримується органами місцевої влади. Відчувається, що тут є порозуміння. Не в кожній області вшановували фермера так, як у вас. А іноді сказати тепле слово селянину — це, можливо, краще за будь-які дотації!

Логін:
Пароль:
запам'ятати