У далекому буремному 1944 році його разом із п’ятьма такими ж 17-річними хлопчаками із хутора Гришківка призвали до лав Радянської Армії. Ті страшні часи назавжди викарбувалися в його пам‘яті. Хлопчаків зразу направили на навчання у Харківську область, де вони осягали військову науку пліч-о-пліч із такими ж вчорашніми дітлахами. Про ті часи Олександр Антонович згадує:
- Було дуже важко. На все життя запам’ятав відчуття голоду, з яким ми жили в той час постійно, смак борщу з люцерною, який навіть не тамував голоду... У нас не було сили, „вояки” ходили, хитаючись від вітру, сильніші водили під руки слабших...
Після закінчення Великої Вітчизняної О. Дідик брав участь у Японській війні. Додому повернувся лише у 1952 році. Нагороджений багатьма відзнаками, серед яких найпочесніші - орден Жукова, медаль „За бойові заслуги” та інші.
