28-го березня в центральній районній бібліотеці, провели зустріч з відомим дипломатом Станіславом Лазебником, який торкнувся болючих питань еміграції українців.
На 15:00 в приміщенні бібліотеки зібралися запрошені гості та всі охочі. Уже тут готувався до виступу і сам Станіслав Лазебник. Він завітав, як виявилося, до нас абсолютно випадково. Відпочивав у військовому санаторії медичного центру «Нові Санжари». Цій зустрічі допомогла здійснитися його добра знайома Ольга Гавора. Представила Станіслава Лазебника бібліотекар ЦРБ Тамара Паттієва. Чоловік взявся розповідати про нелегку долю українського емігранта.
— Я значну частину життя спілкувався з емігрантами, знаю їх проблеми, бо працював з ними по роботі — це були зв’язки і професійні, і мистецькі. Та раніше я не міг сказати свого слова. А зараз, коли вийшов на пенсію, то став вільнішим та більш незалежним, висловлюю свої думки вголос.
Чоловік розповів власні біографічні відомості, які пов’язували його з проблемами емігрантів. А потім перейшов до самого поняття «еміграція». Станіслав Юхимович сказав, що уявлення українців про емігрантів часто неправильне та спотворене.
Станіслав Юхимович розповів, що на сьогоднішній день іде вже четверта хвиля еміграції, а то і п’ята, як стверджують деякі дослідники. Чоловік розповів, що перша хвиля відбулася до першої світової війни, друга — між першою і другою, третя — в післявоєнний період.
Станіслав Лазебник підкреслив, що на сьогодні програми, які були створені, щоб повертати українців з еміграції, не фінансуються. Раніше, коли програма тільки з’явилася, то була велика кількість бажаючих повернутися на Україну. Та, як не прикро, на сьогодні подібні програми фінансуються лише на 5-10 відсотків. І вже такої кількості українців, які хотіли б повернутися, немає. А з власного бажання на Батьківщину вертаються лише одиниці.
А все тому, що держава не виказує своєї зацікавленості у поверненні громадян. Забуває, що кожен українець є носієм іміджу тієї держави, з якої він приїхав. І нічого держава не робить, щоб той імідж покращити. Станіслав Юхимович підмітив таку цікаву деталь, що українці іноді повертаються не в Україну, а, наприклад, в сусідню… Росію, де на подібні програми виділяють мільйонні бюджети. І Росія радо приймає українців на свою землю.
Українці за кордоном не мають видань, які б висвітлювали політичний стан в Україні. І власне українського видання, яке б надходило закордонним громадянам України, теж немає. На початку 90-х були ще подібні видання. Далі просто зникли. Тож наші закордонні громадяни читають місцеві газети, які часто-густо подають Україну у вкрай невигідному світлі, у яких «мало добра». Інтернет є одним з джерел, які дають змогу дізнатися про рідну країну. І, звичайно, носієм інформації слугують листи рідних та друзів.
Та є українці за кордоном, які без матеріальної та моральної підтримки проявляють патріотизм: вважають себе українцями, вчать дітей української та сповідують православну віру. Станіслав Юхимович розповів про незвичайний випадок:
— Їздив якось я за кордоном у поселення. А там дітлахи чорні, білі, жовті. І всі говорять… українською мовою. Як з’ясувалося, там було багато українців, зокрема, українська церква та священик. Навіть в інших державах українці намагаються зберегти свою мову, культуру, віру. Держава ж нічого не робить, щоб повернути своїх громадян. Наші громадяни відчувають, що українці за кордоном не потрібні своїй державі. Тож повертатися не поспішають.
Потрібно зауважити, що, за словами доповідача, переважно зберігають відданість своїй національній приналежності українці західної частини України.
Також Станіслав Лазебник сказав, що деякі громадяни України не визнають себе українцями, а називають русинами, гуцулами. Названі «нації» вимагають свого офіційного визнання. Чоловік говорить, що подібні теми спрямовані на роз’єднання українців між собою:
— Це роблять, щоб розколоти нас, — попередив Станіслав Лазебник.
Серед українців за кордоном, які живуть далеко не багато, є і мільйонери. Станіслав Юхимович говорить, що найбільш компактно — один біля одного — вони знаходяться в Парагваї. Деякі закордонні багачі допомагають і рідній країні вкладенням власних коштів у благодійність для України.
Він повідомив, що значна кількість українців проживає в Канаді, Америці, Бразилії, Росії, Молдові, Польщі, Аргентині, Казахстані.
Після своєї цікавої розповіді Станіслав Лазебник подякував слухачам. І після оплесків вислуховував одне за одним питання з імпровізованого залу.
— Ваше особисте відношення до відміни графи «національність» в паспорті?
— Відсутність графи громадянства свідчить, що держава пішла по світових стандартах паспорта. І наша держава багато що не робить по цьому зразку. Але хоч одному з них ми таким чином відповідаємо.
— Чи зафіксовані значні випадки рееміграції українців в Україну?
— У 50-60 р. р. спостерігалося таке явище. Коли українці поверталися з Аргентини. Пожили там кілька років і поверталися на Батьківщину.
Було ще кілька питань, які присутнім додавали якогось суму на обличчя і чулось тяжке зітхання. Навіть на кілька секунд запала задумлива тиша. І хтось запитав майже риторично:
— І що ж нам робити?
На що Станіслав Лазебник відповів:
— Жити в рідній країні, не виїздити за кордон, і працювати для її блага.
Біографічна довідка
Лазебник Станіслав Юхимович народився 4 травня 1937 року у Кривому Розі. Українець, одружений, має сина. Освіта: Київський університет ім. Т. Шевченка, факультет журналістики. З 1960 по 1979 працював на Держтелерадіо України коментатором, головним редактором головних редакцій програм мовлення на закордон українською і англійською мовами. З 1975 по 1995 — керівник Секретаріату товариства зв’язків з українцями за межами України (Товариство «Україна»). З 1995 — заступник начальника, у1996-97—начальник Управління країн СНД, МЗС України. Надзвичайний і Повноважний Посланник України 2-го класу (1997). Автор 30 книг та брошур про Україну та українське зарубіжжя.
