Ця редакційна, як і всі попередні, є продуктом суб’єктивних суджень автора «ЕХО». Тому її ні в якому разі не можна сприймати як істину в останній інстанції. Людей, які не помиляються або не роблять хибних висновків з тієї чи іншої події та явища, просто не існує в природі.
Написати цю статтю змусили попередні підсумки виборів у новостворених об’єднаних територіальних громадах, що закінчилися 29 жовтня.
Почну з другої частини заголовка статті. Уже зараз різні політичні сили наввипередки доносять громадськості звістку про свою перемогу на виборах. Мовляв, і там наші представники стали депутатами, і тут голова ОТГ представляє нашу партію. У Драбинівській ОТГ «Батьківщина» узагалі встановила рекорд, який неможливо поліпшити. 22 депутати із 22‑х та ще й голова громади є представниками саме цієї політичної сили. Звичайно, можна лише здогадуватись, яким би був результат, аби діючий «господар» цього регіону Юрій Лебедин зараз представляв іншу партію. А Юрій Якович, як відомо, уже кілька разів змінював свою політичну орієнтацію. Та все це — із розряду припущень.
Поки політсили одна поперед одної звітують про свої перемоги, давайте разом спробуємо подивитись на результати виборів за іншою методологією. Давайте абстрагуємось від політичної приналежності того чи іншого переможця виборів на голову ОТГ. І що ж ми побачимо? А побачимо ми однозначну перемогу представників влади діючої у тому чи іншому населеному пункті. У Бутенках переміг Скрильник, у Нових Санжарах — Коба. Зважте на те, що у новосанжарському випадку потіснити Інну Олександрівну не зміг навіть беззмінний лідер місцевого осередку «Батьківщини» Геннадій Супрун. Хоча всім відомо, що там «білосердечні» попереду всієї планети.
Про однозначну перемогу представників діючої влади можна говорити і у всіх інших регіонах Полтавщини. Та й у Китайгороді сусіднього Царичанського району за право очолити громаду в основному боролися діючі посадовці. Нагадаю, там основна боротьба йшла між головою РДА і головою райради. І переміг голова райдержадміністрації. Тобто, представник діючої влади.
Зважуся спрогнозувати, що якби вибори зараз відбувалися в Кобеляках, то в «одну хвіртку» переміг би діючий міський голова Олександр Копелець.
А далі висловлю крамольну, як вважає частина читачів, думку. Результати виборів засвідчили той факт, що виборці підтримують курс діючого Президента, парламенту та Уряду. Тут передбачаю крик і ґвалт. Мовляв, та хто там підтримує, їх усі ненавидять і чекають не дочекаються виборів, аби змінити владу. Розумію, що важко підтримувати курс гривні 27 до долара, неможливо радіти, споглядаючи ціни на заправках і в магазинах. Але ж…
На згаданих виборах ОТГ тенденція дещо інша: пускати у владу нових людей не захотіли. На вибори активно пішли, чим легітимізували створення громад. Факти — річ уперта. Хоча я розумію, що їх тлумачитимуть на різний лад. Он навколо вже згаданого Миколи Скрильника справжній міжпартійний скандал розгорівся: «Батьківщина» та «Солідарність» все ніяк не можуть поділити, хто ж із них переможця виборів підтримував. Я тлумачу факти буквально або, як любить писати один із активістів редакційного сайту, у рамках логіки.
Міркуємо далі. Сьогодні вже майже всі забули або роблять вигляд, що не пам’ятають про те, як два роки тому величезна кількість нібито опозиційних політиків виступали проти створення нових громад. А я дуже добре пам’ятаю мітинг за збереження Кобеляцького району біля пам’ятника Шевченку в Кобеляках. І зараз дуже добре бачу, як тодішні мітингувальники беруть суперактивну участь у фактичній ліквідації цього адміністративно-територіального утворення. І бачу, як однопартійці Сергія Капліна, який теж був на тому мітингу, браво рапортують про свої здобутки на виборах ОТГ. Чи це неправда? А району і відповідних гілок влади таки ж не буде. Черговим підтвердженням цього є участь у виборах в тому чи іншому регіоні діючих голів РДА та райрад. І це неправда? І не про це автор писав кілька років тому?
Ні, Боже збав, я їх за це не засуджую. Лише констатую факти. Просто люди зрозуміли, що проти лома немає засобу боротьби. А інший лом в Україні відсутній. І пішли в руслі загальної тенденції. А загальну тенденцію, знову ж нагадаю, диктує сучасна українська влада на найвищому рівні. І в жодного нинішнього тріумфатора виборів не було б ні доріг, ні парків, ні освітлення вулиць, ні нових водогонів, тобто, усього того, за що їх підтримали, аби не політика децентралізації. У них з’явилися гроші, якими вони можуть вільно розпоряджатися. При всій повазі до діючих керівників на місцях, усі оті дороги і парки є не зовсім їх заслугою. Їм дали гроші, отже, можливості. А хто ті гроші і можливості дав? Янукович? Ющенко? Тимошенко? Чи таки сьогоднішня влада?
Прошу не вважати цю статтю панегіриком Порошенку і Гройсману, за яких, до речі, не голосував. Але ж, повторюся, факти — річ уперта.
Як у тому «бородатому» анекдоті
Тепер перейдемо до другої частини заголовка. Нагадаю, «бородатий” анекдот.
Їдуть по пустелі два ковбої. Раптом мимо них хтось промчався на шаленій швидкості. Один ковбой, той, який не тутешній, запитує друзяку:
— А хто то був?
— Та то — невловимий Джо.
— А чому його так звуть? Тому що так швидко переміщується?
— Та ні, тому, що на фіг нікому не потрібен.
Розказував цей анекдот кільком знайомим сільським головам. І пояснював, що вважаю їх такими собі невловимими Джо. Маючи на увазі те, що на сьогоднішній день на їх посади ніхто, крім тих, для кого влада є самоціллю, затято не претендує, а їх діяльність особливо не контролюють ні опозиція, ні органи державної влади. Чому? Та тому що на сьогоднішній день у них ще немає достатньої кількості грошей і повноважень, аби ті посади були по-справжньому ласими. Бюджет у 7-8 мільйонів гривень на рік просто неможливо грубо роздерибанити. За такі гроші просто неможливо втілити у життя більш-менш серйозний інфраструктурний проект. Так, це більше, аніж було раніше. Але розмаху як для благих, так і для чорних справ немає. Серйозні інвестори теж не прийдуть туди, де влада навіть землею не може повноцінно розпоряджатися.
А ось через три роки… Через три роки бюджети об’єднаних громад, по теорії, мають різко зрости. Знову ж — по теорії. Їм мають нарешті надати право розпоряджатися землею за межами населених пунктів. І нехай та земля в основному приватна, але роль влади від цього нікуди не зникає. Ось тоді, коли бюджети досягатимуть сотень мільйонів гривень, коли у підпорядкуванні місцевої влади будуть десятки інстанцій, коли вона розпоряджатиметься землею, тоді почнеться справжнє політичне побоїще. І нинішні вибори здадуться дитячим лепетом у порівнянні з потенційною конкурентною боротьбою. Депутати будуть по-справжньому «зубатими», опозиція — жорсткою. І це нормально, це — еволюція. А в її процесі виграють сильніші. Примітка: не завжди кращі. Якщо ж буде сильною влада на місцях, то й країна стане потужнішою та успішнішою. Будемо сподіватися, що так і станеться. Хоча проблем попереду, ой, як багато.
P. S. До слова, на мою думку, головною проблемою України або головним негативним наслідком сукупності проблем є зовсім не АТО і не корупція. Та про це — у наступній редакційній.
