Днями відомий бразильський письменник Пауло Коельйо у своєму твіттері написав, що "українська криза – це зручний привід для русофобії". Ці слова зустріли шалене обурення людей із десятків країн світу. Зокрема, користувачі мережі в’їдливо уточнювали в автора, чому він говорить не "війна", а "криза", а також чи не варто українцям помирати тихіше, щоб не псувати росіянам репутацію.
Але питання про ставлення до росіян та Росії виглядає цілком актуальним. Яка відповідальність росіян за те, що відбувається?
Моя особиста відповідь, яка не є офіційною позицією органу влади, який я очолюю, або уряду України, на це питання доволі проста.
Русофобія – це санітарний мінімум, на який росіяни заслуговують після:
віроломного нападу без оголошення війни на Україну;
тимчасової окупації Криму і частини Донбасу;
терористичних обстрілів цивільної інфраструктури міст (лікарні, пологові будинки, школи, музеї, університети, адмінбудівлі, густозаселена міська забудова) із тисячами жертв;
розстрілів гуманітарних конвоїв;
знищення цивільного авіалайнера із сотнями невинних пасажирів на борту;
грабування, мародерства, катування, гвалтування та вбивства невинних осіб;
створення псевдоімперської неонацистської ідеології рашизму-путінізму;
підтримки екстремістів та диктаторських режимів в інших країнах світу;
замовних вбивств ворогів путінського режиму забороненою хімічною зброєю на території інших країн;
брутального захоплення атомних об’єктів;
свідомого знищення та деградування міжнародної системи безпеки та інструментів колективної безпеки в ООН;
цинічної брехні, виправдання зла, пропаганди та розпалення міжнаціональної ворожнечі;
створення та підтримки маріонеткових терористичних режимів, на території яких діють секретні тюрми-катівні та не дотримуються елементарні права людини;
корумпування та деградації російської православної церкви (цезаропапізм у найпотворніших проявах);
енергетичного та військового шантажу сусідніх країн.
І зауважте, що це все відбувається під схвальні оплески чи сором’язливе мовчання більшості зі 140-мільйонного населення Росії, яке обрало таку владу і більшістю населення схвалює її дії.
У таких умовах русофобія видається найменшою заслуженою відповіддю скаженій бензоколонці та її посіпакам і лакеям.
Чи так буде завжди? Напевно, що ні. Але спочатку росіянам доведеться пройти те, через що пройшла свого часу повоєнна Німеччина. Розуміння, прийняття, щире покаяння і багато-багато десятиліть спокути. І тільки тоді, можливо, з’являться підстави повернутися до питання про зміну ставлення.
P.S. Нагадаю, що з грецької слово "русофобія" дослівно перекладається як страх росіян або Росії. Тому і тут все логічно – нема нічого дивного в тому, щоб боятися вбивцю-терориста.
От тільки українці не з лякливих. Страх у нас змінився гнівом. Запеклим гнівом помсти. А як казав великий Тарас Шевченко: "огонь запеклих не пече".
Добро, Україна та цивілізований світ переможуть. Окупант буде розбитий і покараний. Слава Україні!
Антон Дробович,
голова Українського інституту національної пам'яті, кандидат філософських наук
Автор: 
