Давно хотів написати про сліпу пляму, та ніяк руки не доходили. А тут трапилося одразу кілька подій, проігнорувати які не маю права.
По-перше, запис у блозі вельмишановного Антона Борисовича. По-друге, розмова з двома приятелями про війну на Донбасі.
Про військових експертів
Перша розмова відбулася за баночкою пива, друга - за комп’ютером через ВКонтакт. Перший мій співрозмовник обурювався діями наших вояків. Точніше бездіяльністю. Каже, ми б давно уже могли розгромити всіх сєпарів з москалями, і вже забули б про війну. А вони все сидять чекають. Другий співрозмовник теж обурювався. І теж діями військових. Мовляв, їм потрібно покинути фронт і роз’їхатися по домах. Бандити побачать, що їм нема проти кого воювати, покидають автомати та підуть сіяти пшеницю. І люди перестануть гинути. Я не надто сперечався з хлопцями, але вкотре здивувався, як впевнено і безапеляційно люди можуть городити хуйню.
Звідки їм знати?! Звідки перший знає можливості нашої армії, можливості противника, звідки йому відомо, що робиться в голові божевільного російського государя, скільки військ у разі чого пришлють на підмогу сепаратистам? Він аргументує: "Це і так ясно". Ясно?! Як так ясно? Кому ясно? Звідки ясно?
Яким дивовижним чином другий (миролюбний) дружбан вирішив, що найкращий спосіб зберегти життя людей - це повернутися до озброєних злочинців голою жопою? Звідки він знає, що у них на умі, які у них плани, які завдання ставлять перед ними? Дивовижно. Люди думають, ніби мають чітке уявлення про ситуацію, хоча не володіють ніякою інформацією. Більше того, вони мають відповіді на питання: "що буде, якщо..." і "що було б, якби..."
Про сліпу пляму
А ви чули коли-небудь про сліпу пляму? Виявляється, посеред ока кожної людини є ділянка, яка зовсім нічого не бачить. Тому і називається сліпою плямою. І кожне око бачить не суцільне зображення, а з діркою. Людина дивиться одночасно двома очима, зображення з них накладаються одне на одне, і ми цих дірок не помічаємо. Та найцікавіше відбувається, коли ми дивимося одним оком. Око бачить зображення з діркою. Але таке зображення викликало б дискомфорт, тому мозок вигадує фокус: щоб більмо не мозолило око, він, немов використовуючи інструмент "штамп" у Фотошопі, закриває дірку сусідніми шматками видимого зображення. Перевірити цей фокус дуже просто. Гляньте на зображення нижче. Тримайте голову навпроти картинки. Закрийте праве око, а лівим дивіться на хрестик у кружечку. Поступово наближайте голову до монітора, і в якийсь момент інший хрестик зникне. Безсовісно обдурені власним мозком, ви побачите чисте біле поле.
І мозкові плювати, що ви щойно бачили чорний жирний хрест - він нахабно сує вам чистеньке біле полотно. От і вір після цього власним очам...
Про Тетріс
Та виявляється, подібні фокуси підступний мозок витворяє не лише з побаченим зображенням, а і з будь-якою іншою інформацією. Кожна людина на підставі отриманих протягом життя знань формує власні принципи, шаблони, уявлення про те, за яким принципом усе на світі працює. І от коли людина дізнається про якусь подію, то мозок давай одразу новину обробляти, заповнювати інформаційні дірки власноруч вигаданими деталями. Щоб інфа комфортно вклалась в голову користувача. Мозок ніби грає в Тетріс. Крутить факти, переставляє, міняє місцями, щоб вийшла заздалегідь відома форма - пряма лінія. Якщо пряма лінія ніяк не складається, мозок без проблем проігнорує непідходящі факти і сам наклепає підходящих.
Чим дурніша людина, чим менше вона знає, чим менше думає - тим менше багажу в нижній частині екрану, тим легше мозковому Тетрісу.
Про Нью Йорка
Спробую на прикладі описати, як це працює.
25 травня на сайті з’явилася новина: Командира бригади «Привид» Мозгового і його прес-секретаря вбили. Її прочитав, але десь в іншому місці, наш старий знайомий Нью Йорк. Суть новини виглядала приблизно так:
23 травня ввечері в ході спецоперації ГРУ було вбито одного з лідерів ЛНР Олексія Мозгового. Крім нього було розстріляно двох цивільних, які випадково їхали на машині слідом за джипом бойовика.
Нью уже давно зробив висновки стосовно війни і ситуації у країні в цілому: "В усьому винен проклятий майдан, нинішня українська влада і силовики". Нью-йоркський мозок повинен відредагувати новину так, щоб вона підтверджувала зроблені раніше висновки. Простір для маніпулювання фактами є: Нью не знає ні де вбили Мозгового, ні що воно таке за ГРУ. Мозок береться за справу. Спочатку відділяє зерно від полови:
23 травня ввечері в ході спецоперації ГРУ було вбито одного з лідерів ЛНР Олексія Мозгового. Крім нього було розстріляно двох цивільних, які випадково їхали на машині слідом за джипом бойовика.
Потім додає трохи власної творчості: ГРУ = Г... Р... України.
Після нехитрих маніпуляцій новина виглядає так:
23 травня в ході спецоперації українські військові вбили двох цивільних.
Обурений Нью Йорк в’їдливо хизується своєю правотою: "І чого це на Донбасі Україну не люблять???" Мовляв, є за що не любити. Ділиться висновками, зробленими задовго до прочитання новини. Ділиться знанням, згенерованим з незнання.
Та в коментарях йому раптом пояснюють, що подія сталася далеко від фронту, посеред ЛНР. Крім того виявилося, що ГРУ - це Головне розвідувальне управління Російської Федерації. Виходить, нещасних цивільних росіяни вбили. Виходить, у дончан є підстави Росію не любити. Але ж ні, не виходить. Якщо інформація не підтверджує раніше зайняту Нью Йорком позицію - то нічого її брати до уваги. Осічка вийшла. Мозок її проігнорує, вона йому не підходить. Все і так ясно... Проклятий майдан...
Про Сократа
А я тим часом натрапив на згаданий вище конспект Антона Борисовича і зі здивуванням дізнався, що Сократові 24 століття тому приходили в голову ті ж думки, що і мені зараз, щоправда йому - більш егоцентричні:
Йдучи звідти, я розмірковував сам собі, що цієї-то людини я мудріший, бо ми з нею, напевно, обоє нічого досконало не знаємо, але вона, не знаючи, думає, що щось знає, а я коли вже не знаю, то і не думаю, що знаю. На якусь малість, думається мені, я буду мудрішим за нього, раз я, не знаючи чогось, і не вдаю, що знаю цю річ.
Будьте мудрішими, слухайте Сократа. Він все-таки мертвий грек, а не якийсь там живий хохол.
Енджой, можете не дякувати.
Автор: 
