Новий стандарт ДТСУ 3662:2015 «Молоко-сировина коров’яча. Технічні вимоги» мав бути введений з 1 січня 2018 року, проте оптимізм не виправдався, і строки були перенесені на півроку – на 1 липня. Ініціатива надійшла від Міністерства аграрної політики, яке справедливо розсудило, що сільське господарство, ані морально, ані фізично не готове перейти від діючого стандарту ДТСУ 3662-97 «Молоко коров’яче незбиране. Вимоги до закупівлі» на більш суворі умови.
У чому ж полягають принципові зміни? Ключовим є перехід від випуску у реалізацію трьох сортів молока замість чотирьох. Екстра-, вищий та перший сорти. За старими стандартами, був ще «другий» сорт. Це молоко, яке закуповується переробними підприємствами у мікрофермерів та населення. За означенням, воно має нижчу якість через низку факторів:
- відсутність охолодження одразу після доїння;
- наявність необмеженого контакту з повітрям;
- можливість забруднення через застосування ручної технології доїння;
- використання для збирання та зберігання молока побутової тари.
Формально зобов’язання України перед ЄС у цій сфері – це підвищення якості продукції. Фактично ж, це означає заборону купівлі молочної продукції у селян та дрібних фермерських господарств.
Аби підвищити якість молока до рівня «Екстра», необхідне використання спеціального доїльного апарату. Вартість одного такого агрегату складає 1000-1500 доларів США. Оскільки держава прийняла такі жорсткі зобов’язання щодо якості молока, вона мусить допомогти з адаптацією до них дрібним господарствам та населенню, адже великі молочні компанії вже працюють за такою технологією, і на них ці зміни ніяк не впливатимуть. Новий стандарт був прийнятий ще у червні 2015 року із відкладеним терміном виконання, проте ані у 2016, ані у 2017 роках жодних кроків у цьому напрямку зроблено не було.
Хоча зробити можна було б багато. Так, Держбюджет-2018 передбачає кілька цільових програм фінансової підтримки сільського господарства, які на 19% перевищують аналогічні програми минулого року. Питання в тому, яка частина з цих коштів буде направлена саме на дрібні тваринницькі господарства. Чи буде зроблено щось, аби надати допомогу селянам та фермерам, стимулювати об’єднання у сільгоспкооперативи та підвищення якості продукції, для подальшого отримання доходу з неї?
Ще гіршою виглядає ситуація щодо продажу м’яса. Ще з 2010 року, згідно умов WTO, худоба, забита не на бійні не приймається до промислової переробки, а може бути реалізована лише на ринках, незалежно від відстані забою. З січня 2025 року ця відстань буде обмежена 50 кілометрами. Сьогодні в Україні існує близько 400 забійних пунктів, у деяких місцевостях до найближчого з них – 100 км, і майже всі вони у занедбаному стані. У січні цього року був зареєстрований законопроект, який взагалі пропонує заборонити реалізацію «домашнього м’яса».
Така непослідовна політика та відсутність державної підтримки вже призвели до глибокої кризи у тваринництві. За свідченнями Інституту аграрної економіки, за останні 25 років поголів’я великої рогатої худоби зменшилася у 6,8 разів, свиней – у 3,2 рази. М’ясо та молоко із кожним роком все дорожчає, а сало вже коштує дешевше навіть в Польщі, та імпортується до нас з Білорусії та Литви.
Наразі порятунком для дрібних виробників є лише чергове відкладення термінів вводу нових Європейських стандартів до кращих часів за умови всеохоплюючої участі держави у подоланні майбутніх наслідків таких «інноваційних змін».
Автор: 
