У селі Мачухи, що поблизу Полтави, місцеві сільська рада та краєзнавчий музей спільно з Північно-східним міжрегіональним відділом Українського інституту національної пам’яті (УІНП) вшанували пам'ять Івана і Юрія Лип. Відбулася всеукраїнська наукова конференція за участю дослідників з Одеси, Києва, Полтави, Опішного та ін. А ще на символьній мапі Полтавщини з’явилося нове місце пам’яті.
Меморіальну дошку визначним борцям за волю України - батьку і сину Івану та Юрію Липам врочисто відкрили на фасаді місцевої амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Адже навпроти неї, просто через дорогу, розташована будівля колишньої земської лікарні містечка Мачухи. Саме в цьому добряче пошарпаному вітрами часу приміщенні, що тепер використовують як житлове, з 1898 по 1902 рік працював земським лікарем Іван Липа. Тоді, 1900 року, народився його син Юрій.
Та ще задовго до того, як одягти білий халат лікаря, майбутньому випускникові медичного університету Івану Липі за свою активну проукраїнську діяльність довелося 13 місяців носити тюремну робу, а потім іще три роки перебувати під наглядом поліції в рідній Керчі. Головною його провиною перед Російською імперією стала участь у роботі таємного «Братства тарасівців», яке він разом із однодумцями-побратимами Борисом Грінченком, Миколою Міхновським та іншими засновував у 1891 році. Як справжній подвижник української справи та «людина ідеї» запалював нею інших у часи, коли українство фактично перебувало поза законом. Причому робив це в усіх іпостасях: лікаря, автора літературних творів передовсім для дітей, видавця, активіста товариства «Просвіта», діяча Української революції 1917-21 рр…
Таким виховав і свого сина Юрія, котрий успадкував батькові фахові здібності й літературні таланти та чесноти діяльного патріота-самостійника. І водночас у баченні обширів для майбутньої незалежної держави на мапі Європи та світу пішов іще далі. Тож став одним із ідеологів нашого «здорового» націоналізму й «батьків»-теоретиків сучасної української геополітики. Написані Юрієм Липою ще до середини минулого століття праці «Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії» та інші не втрачають актуальності й сьогодні. Тим паче, що своєрідну «останню крапку» в них він поставив своєю кров’ю влітку 1944 року, коли виборював українську незалежність від російсько-комуністичних окупантів уже не тільки з пером і скальпелем, а й зі зброєю в руках у складі одного з загонів УПА. Саме тоді на Львівщині його замордували сталінські посіпаки-«енкаведисти»…Про яскраві приклади самовідданості й жертовності задля України батька і сина Лип, значущість їхньої науково-теоретичної, літературної та публіцистичної спадщини на урочистостях із нагоди відкриття меморіальної дошки говорили всі без винятку промовці. Ними стали голова Мачухівської об’єднаної територіальної громади Валерій Білокінь, дослідник життя і творчості Івана Липи, доцент Інституту журналістики Київського національного педагогічного університету імені Бориса Грінченка, кандидат історичних наук Ігор Стамбол, заступник голови Благодійного фонду імені Івана та Юрія Лип із Одеси Світлана Кучеренко, начальник відділу охорони культурної спадщини департаменту культури і туризму ОДА Олеся Старолат.
Один із ініціаторів і співорганізаторів вшанування, регіональний представник УІНП у Полтавській області Олег Пустовгар наголосив: «З ініціативи УІНП як центрального органу виконавчої влади п’ять років тому схвалено Закон «Про правовий статус та вшанування борців за незалежність у 20 ст.». 120-річчя з дня народження Юрія Липи відзначається цьогоріч на державному рівні згідно з Постановою Верховної Ради про пам’ятні дати та ювілеї у 2020 році. Юрій Липа досі маловідомий широкому загалу, хоча зробив значний внесок у розробку української національної ідеї, його ім’я стоїть поруч з такими видатними особистостями початку ХХ століття як Дмитро Донцов та Микола Міхновський. Проте злочинному комуністичному режиму СССР не вдалося викреслити їх з історії. Ми зберігаємо імена Івана та Юрія Лип в історичній пам’яті, популяризуємо життєвий шлях, розповідаємо про творчу спадщину. Констатую, що ювілей відзначається не формально, «для галочки», а натомість маємо добру синергію громадськості, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування у справі збереження імен Івана та Юрія Лип в історичній пам’яті, популяризації їх життєвого шляху та актуалізації їхньої творчої спадщини. Сьогодні історична подія як для Мачухівської громади, так і усієї Полтавщини. Адже ми всі разом зробили вагомий крок з увічнення постатей всеукраїнського масштабу. Іван - письменник, лікар, співзасновник «Братства Тарасівців», міністр віросповідань Української Народної Республіки. Юрій - лікар, публіцист, ідеолог українського націоналізму, письменник, геополітик, полковник Української повстанчої армії. Обидва борці за незалежність у 20 столітті. Тож, я щиро вдячний за співпрацю Мачухівській сільській раді і її очільнику Валерію Білоконю».
Меморіальну дошку відразу після її відкриття освятив архієпископ Полтавський і Кременчуцький ПЦУ Федір.Через карантинні обмеження згадані урочистості були менш велелюдними, ніж зазвичай. Організатори запросили на них переважно учасників і гостей п’ятої наукової конференції «Мачухівська земля: минуле і сучасність», яка відбувалася того дня у місцевому Будинку культури. На ній за традицією постатям Івана та Юрія Лип приділили чільну увагу. Зокрема, науковець із Києва Ігор Стамбол презентував упорядковану ним книгу «Листування Івана Липи (1892-1922)». Це ґрунтовне майже 600-сторінкове видання істотно доповнює не лише життєпис останнього, а й «біографію» буремного тридцятиліття кінця ХІХ – початку ХХ ст., коли, власне, формувалася українська політична нація. Тож колега пана Ігоря, постійна учасниця наукових конференцій у Мачухах, одеситка Світлана Кучеренко назвала згадану книгу довгоочікуваною, а роботу її упорядника «титанічною». А сама вона нагадала присутнім про пов’язані з іменами Івана та Юрія Лип місця пам’яті, які постають у різних регіонах України – від Львівшини до Одещини. І з приємністю констатувала, що до пошанування цих видатних особистостей долучилися Полтава (після «декомунізаційних» перейменувань в обласному центрі з’явився провулок Івана Липи) та Мачухи.
Свої доповіді та повідомлення на конференції виголосили також старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Віталій Яремченко, провідний науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні, кандидат історичних наук Віктор Міщанин, керівник гуртків обласного центру національно-патріотичного виховання, туризму і краєзнавства учнівської молоді, кандидат педагогічних наук Євгеній Копилець та ін.. А краєзнавець і дослідник повстанського руху на Полтавщині Олекса Пугач представив свою нову книгу, присвячену ватажку антибільшовицьких повстань з села Петрівка-Роменська Гадяцького району Олександру Ковалю.
Репрезентовані цьогоріч у Мачухах наукові розвідки фахових істориків і краєзнавців досить розмаїті за тематикою й заглиблені в нашу минувшину відразу на кілька століть. Однак практично всі вони нагадували про необхідність пам’ятати заповіти нащадкам від Івана та Юрія Лип. І водночас засвоювати гіркі уроки тих часів, коли про заповіти таких звитяжців і, власне, про потребу виборювати, будувати й захищати, зокрема й зі зброєю в руках, свою незалежну державу забували. Натомість намагалися «домовитися» з одвічними ворогами українців – апологетами російського імперіалізму та шовінізму, «клювали» на їхні облудні гасла про «мир - народам», «пролетарський інтернаціоналізм», «землю – селянам» тощо. А потім по селах і хуторах довкола Полтави й Мачух збирали сотні бездиханних тіл земляків, які не пережили організованого кремлівськими верховодами Голодомору…
Наприкінці заходу один із його організаторів – директор місцевого краєзнавчого музею, кандидат історичних наук Анатолій Гейко – презентував четвертий випуск «Мачуського збірника», підготовлений за матеріалами попередньої наукової конференції, що відбулась у жовтні минулого року. Водночас голова Мачухівської ОТГ Валерій Білокінь запевнив присутніх у тому, що і про випуски таких збірників, і про проведення традиційних наукових форумів та, власне, дослідження й осмислення минувшини рідного краю в громаді дбатимуть і надалі. Адже йдеться про фундамент, на якому будується її майбутнє.
Віктор ПЕТРЕНКО,
журналіст
Автор: 
