“Золотий” тріумф Михайла Буланого

П'ятнадцять років невтомної праці знадобилося Михайлу Буланому для того, щоб здійснити свою мрію – стати чемпіоном світу з пауерліфтингу. На початку листопада наш земляк – єдиний представник чоловічої збірної України – здобув “золото” на помостах Індії, де проводилися ці змагання. Відразу ж, прибувши до Полтави, Михайло з задоволенням поділився своїми враженнями від тріумфального виступу в ексклюзивному інтерв'ю.

– Михайле, вітаю тебе з блискучою перемогою. Розкажи про перипетії боротьби на чемпіонаті світу в Нью-Делі.
– Перемога, безперечно, далася дуже важко, адже на чемпіонатах світу слабких суперників не буває. Цього року на помостах змагалися кращі атлети з 22 країн. Боротьбу зі мною за “золото” у ваговій категорії до 90 кілограмів вели українець Андрій Кримов та поляк Жан Вігієра. Змагання почалися з присідання, де я підкорив 360 кілограмів і відразу ж захопив лідерство. Далі в жимі лежачи підняв 242,5 кілограма, а це – третій результат, попереду були мої основні суперники. Та в останній вправі – тязі – я виступив впевнено і взяв вагу 340 кілограмів, а це – мала золота медаль. Останній підхід, де я підіймав 375 кілограмів, не зарахували. Та все ж у підсумку з солідною сумою – 942,5 кілограма – випередив Кримова на 20, а Вігієру – на 40 кілограмів. На чемпіонаті України в Коломиї цього року я показав вищий результат – 955 кг, так що це – не межа.

– Як взагалі збірна України виступила на цих змаганнях?
– Жіноча команда посіла третє місце, а чоловіча – друге.

– Останнім часом багато змагань проводяться в Азії. Як ти переніс клімат спекотної Індії?
– Українська делегація прилетіла в Нью-Делі за два дні до початку чемпіонату, і за цей час усі учасники нашої команди адаптацію пройшли добре. Температура повітря вдень була комфортною і становила 32 градуси. Я не відчував якихось труднощів, адже був готовий на всі сто відсотків.

– Як, до речі, ти готувався до цих змагань і які завдання ставив?
– Завдання ставив максимальні. А готуватися до чемпіонату світу почав ще з літа. Важко працював, і це дало результати. Щодо умов для тренувань – питань немає, а фінансову підтримку від обласної та міської влади хотілося б відчувати більш вагомо.

– Коли ти вперше потрапив до збірної України?
– У 2006 році, потім через травму певний час не виступав. З 2009-го відбулося моє успішне повернення.

– Михайле, а з чого починалося твоє захоплення спортом?
– У мене довгих пошуків свого виду спорту не було. Я пішов у спортзал, щоб збільшити мускулатуру. Мій батько працював у будівельному інституті, тож на його базі я й займався. Потім вирішив підіймати вагу, моїм першим тренером був Павло Якович Мандя. З ним я отримав звання майстра спорту України, після чого доля звела мене з відомим фахівцем Максимом Іваньковим, під керівництвом якого я став майстром спорту міжнародного класу. Цим людям я щиро вдячний за те, що побачили в мені спортсмена. Останні п'ять років тренуюся у Лерніка Матосяна та Володимира Ленця.

– Яке перше відчуття від того, що нарешті після п'ятнадцятирічної праці ти – чемпіон світу?
– Словами це передати важко. Настільки приємно стояти на п'єдесталі й слухати, як звучить гімн України, я навіть проронив сльозу. Таке хочеться ще не раз пережити.

– І наостанок поділися своїми планами на майбутнє...
– Для початку трохи перепочину. Потім тренери будуть вирішувати, чи братиму я участь у чемпіонаті Європи. Ну а далі відстоюватиму титул чемпіона світу в ПАР.

Полтавщину на чемпіонаті світу в Індії у ваговій категорії до 110 кг також представляв Валерій Карпов. Наш земляк виборов “срібло” та дві “бронзи” у вправах.

Логін:
Пароль:
запам'ятати