«Я поверталась додому з роботи пізно ввечері, йшла по вулиці сама, - говорить одна із потерпілих, - коли проходила повз відділення Ощадбанку, на мене накинувся невідомий чоловік. Схопив ззаду за горло, а спереду до живота підставив величезний кухонний ніж. Я дуже перелякалась. Після цього він повів мене до будинку – там було дуже темно. Там зірвав золотий ланцюжок, який висів у мене на шиї, забрав сережки та наказав віддати гроші». Приблизно з такими повідомленнями зверталась кожна із потерпілих. Обличчя чоловіка жертви не бачили – він був у чорній масці з прорізаними для очей дірками. Однак, усі, як одна, заявляли, що розмовляв він «ламаною» російською, тобто був іноземцем.
Не важко уявити, який шок переживали жінки під час подібних нападів, тому працівники Київського райвідділу докладали максимум зусиль, щоб затримати злочинця і не дозволити йому здійснити черговий напад. Оперативники щодня перевіряли іноземців, які проживають у місті Полтава, дільничні інспектори спілкувались з мешканцями мікрорайону, однак жодної інформації про розбійника їм отримати не вдалось. Патрулювання території мікрорайону у вечірній час також результату не дало – нових злочинів у цей час не здійснювалось, однак і злочинець на вулицях не з’являвся. Після одного з нападів, службовий собака, який пішов по сліду розбійника, знайшов ніж, який, втікаючи з місця скоєння злочину, «скинув» нападник. У правоохоронців, таким чином, з’явилась перша «ниточка», однак по ній далеко зайти не вдалось: відбитків, які виявили на ножеві не значилось у жодній базі даних.
За пропозицією першого заступника начальника Полтавського міського управління підполковника міліції Ігоря Рудя, працівники Київського райвідділу та Полтавського міського управління залучили до відпрацювання весь особовий склад міліції, в тому числі і молодих фахівців.
По три-чотири години щовечора міліціонери «прогулювалися» вулицями мікрорайону Браїлки.
«Коли я йшла по вулиці, - говорить оперуповноважений кримінальної міліції у справах дітей Київського РВ лейтенант міліції Олена Лесь, яка брала участь у патрулюванні, - то побачила смуглявого іноземця, який рухався мені назустріч. Він зупинився за декілька метрів від мене і почав якось неприродно рухати рукою та щось доставати із рукава куртки (як виявилось пізніше – там був ніж). Я зрозуміла, що це може бути саме наш злочинець. Щоб не дозволити йому на мене напасти, я дещо прийняла вбік та пройшла повз нього. Коли почула, що хлопець змінив напрям руху і пішов за мною, то сумнівів практично не було – це він».
Нічого не підозрюючи, іноземець йшов за дівчиною на відстані декілька десятків метрів та чекав слушного моменту для нападу. Але Олена патрулювала не одна, а з колегами, які навмисно на мить відстали від неї. Міліціонери, що йшли позаду уважно спостерігали за подіями. У слушну мить, правоохоронці із батальйону патрульної служби дуже швидко затримали розбійника і в нього на зап’ястях «засяяли» наручники. Під час проведення поверхневого огляду міліціонери виявили у затриманого великий кухонний ніж та чорну маску із прорізами для очей – це було найкращим доказом того, що вони не помилились. У райвідділі, куди доставили іноземця, він довго не опирався і зізнався у скоєних злочинах.
Розбійником виявився двадцятичотирирічний громадянин Тунісу. Декілька років тому він приїхав на навчання до одного з ВУЗів нашого міста. З освітою, однак, не склалось - за деякий час він перестав відвідувати навчальний заклад та переїхав до Черкас. У Полтаві залишилась дівчина, з якою іноземець тривалий час зустрічався і яка проживає … по вулиці Гожулівській, тобто в тому районі, де і здійснювались усі розбійні напади. Вони часто телефонували один одному, а декілька місяців тому хлопець повідомив, що приїде у Полтаву. «Мені він сказав, - говорить Світлана, - що зупинився у свого знайомого. Бачились ми практично щодня: він приходив до мене ввечері, коли я поверталась з роботи. Для мене було дивним, що він часто кудись виходив на годину-другу, а потім повертався. На мої запитання щодо цього, відповідав, що йде по-справах. Я йому не вірила, я думала, що у нього є в Полтаві інша жінка – у неї він зупинився, до неї і втікав від мене. Я й подумати не могла, що він у цей час нападав на жінок».
Цікавими є пояснення молодого тунісця щодо причин скоєння розбійних нападів. Недостатку грошей, виявляється, він ніколи не відчував: рідні не знали, що молодик давно покинув навчання, тому справно висилали їх не лише для поточних витрат, але й на оплату навчання. Це були суми, на які, за свідченнями самого ж затриманого, він міг дозволити собі все необхідне для безбідного життя. Для чого ж тоді відбирати дорогоцінності? Виявляється, молодику стало соромно «сидіти на шиї» у родичів, тому він вирішив самостійно заробити грошей та згодом повернутись у Туніс. Влаштуватись на нормальну роботу, не маючи жодної спеціальності та знайомих, за його словами, було практично нереально. Через це й вирішив заробляти криміналом.
Через ефективну роботу полтавських правоохоронців, подібний «бізнес план» і строки повернення на батьківщину іноземцю прийдеться суттєво скорегувати: заробляти гроші він зможе хіба що у в’язниці, а рідних побачить у кращому разі через декілька років. Відносно нього вже порушено декілька кримінальних справ за частиною 2 статті 187 Кримінального кодексу України (розбій). Санкція даної статті передбачає позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Відповідно до українського законодавства, відбувати покарання тунісець буде в українській в’язниці, після чого його примусово депортують на батьківщину.
