Почесний обов’язок
Цієї осені 160 призовників з Кременчука та району поповнять лави Збройних сил України.
— Зараз багато юнаків хочуть служити. Одним це потрібно для майбутньої кар’єри, а інші йдуть до війська, бо просто дотримуються традиційного принципу: «Хто в армії не служив, той – не мужик», – розповідає начальник відділення комплектування Кременчуцького ОМВК Сергій Дев’ятченко. – Причому, іноді батьки приходять та просять: «Заберіть в армію, він у нас не вчиться і не працює, взагалі нічого не хоче, може, хоч в армії порозумнішає».
А взагалі юнакам для служби мотиви і пояснення не потрібні: доки є закон про почесний обов’язок для кожного українця, старшого за 18 років, то хочеш – не хочеш, а виконувати його доведеться.
— Не буду приховувати: завжди були ті, хто ухилявся від служби. Наразі за це можуть оштрафувати (від 17 до 119 грн) або навіть покарати на термін до 3-х років обмеження волі. Навесні цього року один призовник отримав 1,5 роки умовно. Тому попереджаємо всіх: із законом та військкоматом не треба жартувати, – пояснює Сергій Дев’ятченко.
В армії – свої вибори
Непроста задача стоїть перед медиками, адже здорових зараз важко знайти навіть серед молоді. З кожним роком під час призову відзначають: стан здоров’я юнаків все гірший і гірший. Росте кількість серцево-судинних хвороб (у багатьох – проблеми з тиском), наслідків черепно-мозкових травм, захворювань шлунково-кишкового тракту.
Додають проблем погана екологія та неправильний спосіб життя. У доросле життя хлопці нерідко йдуть із набором шкідливих звичок (як добре це видно у день проводів біля військкомату!), а з фізкультурою дружать лише одиниці.
Проте буває, що гірший стан здоров’я, навпаки, у тих, хто систематично ходить у спортзал. У військкоматі пояснюють: інколи хлопці «качаються» самостійно, без тренера, неправильно розраховують навантаження і шкодять своєму здоров’ю. Під час призову сталося так, що двох красенів-культуристів не взяли в армію, тому що, накачавши біцепси, вони «загнали» серце.
На кожен товар є свій покупець
Потрапити у престижну військову частину – реально. У військкоматі переконують, що побажання хлопців намагаються враховувати, але «покупці» теж вимогливі. Як-то кажуть, призовник у всьому має бути привабливим: і душею, й обличчям, і помислами… Щодо зовнішності солдата – цілковита правда. Виявляється, військове керівництво неформалів не любить. Коли в юнака багато татуювань, то можуть і в армію не взяти: «низькі морально-ділові якості» – так скажуть про власника тату на все тіло. Але таких унікумів у Кременчуцькому військкоматі цієї осені не було. Контингент звичайний, тому начальник з відділення комплектування Сергій Дев’ятченко впевнений, що більшість хлопців служитиме саме там, де і мріяла:
— Раніше хлопці рвалися в десантники, а зараз критерії змінилися: хочуть служити у внутрішніх військах. Для багатьох така служба стає першою сходинкою для кар’єри в міліції.
Де зараз хочуть служити юнаки?
– міліцейські частини (хлопці хочуть відслужити і працювати в міліції);
– аеромобільні війська (серед чоловіків ці частини вважають престижними);
– морфлот (хоч і 1,5 роки, але більшість мріють про романтику моря, особливо просяться випускники школи «Гардемарин»).
Де хотіли служити юнаки 20 років тому?
– повітряно-десантні частини;
– прикордонні війська;
– морська піхота.
Були хлопчаками, а стали вояками
8 листопада у Кременчуці відправляли до армії нове поповнення. Біля військкомату в цей день – повний аншлаг. Незважаючи на реформи в армії, традиція проводів залишається незмінною.
Наразі хлопцям служити лише рік і вже через кілька тижнів родичі їх знову побачать, коли поїдуть на присягу, але на проводах за призовниками плачуть так само гірко, як і 30 років тому, коли з України відправляли на Північ, Далекий Схід або, боронь Боже, у гарячі точки.
— Хоч би й на день відправляли, все одно страшно. Від сім’ї відривають, – говорить жінка в сльозах.
Батьки в такій обстановці стримані, але видно, що теж дуже хвилюються. Якби не сміх, галас та витівки численних друзів призовників, то церемонія прощання була б зовсім сумною. Кульмінаційним моментом стає команда новобранцям зайти з речами для вручення військових квитків.
Один з призовників – Олександр Труфанов. Хлопець сподівається, що стане десантником, про що він давно мріяв.
— Я завжди хотів служити у війську і бути, як мої дядьки, десантником. Не сумніваюся, армія мені в майбутньому знадобиться і цей рік не буде марно втраченим, як дехто каже про військову службу. Цікаво, що чекає попереду. Трохи переживаю, як складеться служба, але хочеться вірити, що це буде один з найяскравіших епізодів мого життя, – говорить призовник.
Мати Сашка хоч і стримує сльози, але каже, що армія – це добре і правильно:
— Ми Сашка так змалечку виховували. Хоч і шкода сина, але треба відслужити. Взагалі, в армії багато залежить і від командирів, і від самого солдата. Наш Сашко вже має перший досвід дорослого життя: він отримав професію, почав працювати на заводі. Я вірю, що все буде добре.
