Якщо Голодомор — не геноцид, а «спільна трагедія», то як так сталося, що між переписами 1926-го і 1937 року населення СРСР, без урахування українців і казахів, зросло на 119,4%? За цей же час чисельність українців зменшилася на 15,3% чисельності українців у 1926 році. Тобто станом на 1937 рік число українців, у разі поширення на них загальносоюзних тенденцій, мало б становити 37,246 мільйона.
А становило 26,421 мільйона, тобто на 10,825 мільйона менше.
Звичайно, можна сказати, що перепис 1937 року організували шкідники троцькісти-бухарінці, за
що їх було жорстко, але справедливо покарано радянським правосуддям.
Але як тоді з даними офіційно визнаного в СРСР радянського перепису 1939 року?
За цими даними, кількість українців із 1926-го по 1939 рік скоротилася з 31,195 до 28,111 мільйона, тобто на 11%. За цей же час, приміром, кількість росіян зросла з 77,791 до 99,591 мільйона, тобто на 28%. Населення СРСР загалом зросло на 16% — з 147,028 до 170,557 мільйона.
Якби на Україну поширити хоча б середньосоюзні темпи зростання населення, навіть із урахуванням показників України, то тоді кількість українців у 1939 році мала б становити 36,186 мільйона, тобто на 8,075 мільйона більше, ніж їх виявилося насправді.
І це при тому, що ще на початку ХХ століття Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. А сьогодні Україна — № 1 у світі за швидкістю зменшення населення.
Можна було б поставити ще чимало запитань. Наприклад, такі:
• Чому в селах України, які проводили відповідні обрахунки, кількість загиблих у результаті Голодомору більша, ніж у Другій світовій війні? У ній загинуло щонайменше шість з половиною мільйона мешканців України.
• Чому з усього СРСР в 1932—1933 роках лише в Україні застосовувалися військові операції з огородження, з тим, щоб не дати населенню врятуватися від голодної смерті?
• Області України, населені пункти, а також сам кордон УРСР у 1932—1933 роках були оточені військовими загонами, у сутичках із якими загинуло багато втікачів. Цьому є безліч доказів та свідчень досі живих людей.
• Чому нічого схожого в інших регіонах СРСР не було?
• Чому єдиним регіоном, крім України, де в 1932 —1933 роках були застосовані збройні сили для огородження територій після вилучення харчів у населення, стала Кубань — єдиний регіон СРСР поза Україною, де на той час переважало українське населення?
• Чому по всьому периметру кордону України, від Житомирщини до Луганщини, розташовано численні українські села, які вимирали від голоду, а за кілька кілометрів, за кордоном України, населення інших республік — Росії та Білорусі — не згадує жертв Голодомору?
• Чому тільки щодо населення України було ухвалено постанову, яка запровадила вилучення в селян не лише зерна, а всіх без винятку харчових запасів?
• Чому в розпал голоду 22 січня 1933 року Кремль спеціальною директивою наказав не допускати виїзду селян із території України й Кубані в інші райони, а «тих, хто пробрався на північ» негайно заарештовувати, і, після того, як були виявлені «контрреволюційні елементи», висилати на місця попереднього проживання?
• Чому в розпал Голодомору, 17 березня 1933 року, було прийнято постанову, згідно з якою вихід із колгоспу допускався тільки з дозволу адміністрації на основі організованого набору робочої сили?
• Чому поселенців і червоноармійців, які заселялися на місце вимерлих селян, влада забезпечувала харчами, а місцеве населення — ні?
• Чому Голодомор проводився паралельно з відновленням масштабних репресій проти культурної еліти України та згортанням українізації в Україні й на Кубані?
• Чому про Голод у Поволжі 1921—1922 років у СРСР можна було вільно писати, а про просту згадку про Голодомор в Україні ще в 80-х роках можна було потрапити за ґрати? Чому в розпал Голодомору в Україні СРСР називав повідомлення про нього у світі «брудними наклепами» і продовжував так робити ще десятиліття?
• Чому під час Голодомору в Україні в 1932—1933 роках СРСР експортував за кордон мільйони тонн зерна та значні обсяги інших харчів, чому є безліч підтверджень в офіційній біржовій статистиці?
• Убивство мільйонів українців завдало значної шкоди економіці СРСР. Найбільш вразливими до голоду є діти. Вони мали б стати продуктивним населенням і основою економічної могутності країни. Однак СРСР усе одно пішов на їхнє вбивство. В українських селах постійно народжувалися люди, виховані українською мовою в українських традиціях. Врятувати їх від голодної смерті коштувало б копійки в порівнянні з тим, що ці люди щороку заробляли для країни. Однак керівництво СРСР їх не врятувало. Чому?
• Невже в такій країні, як СРСР, де люди часто боялися говорити пошепки під ковдрою, могли вмирати від голоду мільйони протягом майже двох років без відома й схвалення цього в Москві?
• Чому іноземні дипломати повідомляли про приватні заяви радянських керівників про те, що в Україні в результаті голоду «етнографічний матеріал буде змінено»?
• Радянський Союз здійснив геноцидні дії у вигляді виселення проти низки народів Криму й Кавказу. Невже Сталін більше любив українців?
• Чому свідки розмови Сталіна за участі Постишева і Косіора, заявляли, як Сталін похвалив їх за звіти в Москву про кількість померлих від голоду в Україні і сказав Постишеву: «Ты, Паша, назначен нами туда в роли главгола (главнокомандующего голодом), и этим оружием сделаешь там больше, чем Семен конными армиями. Стасик (Косіор. — Авт.) немного растерялся, а у тебя рука и воля железные»?
• Чи довіряє Віктор Янукович матеріалам з’їзду КПРС і самому Генеральному секретареві Комуністичної партії про те, що Сталін вирішив виселити всіх українців із України: «Українці уникли цієї долі тому, що їх занадто багато й нікуди було вислати. А то він (Сталін) і їх би виселив».
• Ця ідея була реалізована в наказі народного комісара внутрішніх справ СРСР Берії та заступника народного комісара оборони СРСР Жукова від
22 червня 1944 року про виселення всіх українців до Сибіру.
• У своїх спогадах радянські генерали зізналися в існуванні такого наказу та готовності його виконати. Про те, що всіх українців збиралися виселити з України, на ХХ з’їзді КПРС у 1956 році зізнався Генеральний секретар КПРС Хрущов.
• Згідно зі спогадами американського державного секретаря Стеттініуса, під час переговорів у Ялті в 1945 році Сталін скаржився на «ненадійне» становище в Україні та жалкував, що не ухвалив рішення про виселення українців до Сибіру.
• Якщо в 1944 році керівництво СРСР було готове на геноцид українців посеред війни, то чому вони не могли цього хотіти в 1933-му?
Суспільство поділено на тих, хто солідаризується з жертвами Голодомору, й тих, хто його організував
У заявах щодо Голодомору, так само, як і в інших заявах, котрі стосуються питань історії, українське керівництво стає однозначно на бік Росії, а не на бік української національної ідентичності, яка є постгеноцидною і формується в дуже складних умовах. Це означає, що для нинішнього керівництва Україна є, по суті, чужою — з нею поводяться як із засобом для отримання коштів, а не як із Батьківщиною.
Сьогодні необхідно усвідомити, що наше суспільство поділене не на Схід і Захід, а на тих, хто солідаризується з жертвами геноциду 1932—1933 років, і тих, хто з тими, хто організовував і здійснював геноцид. Останніх — незначна меншість. Але вони добре розставлені.
У Партії регіонів є багато людей, які тут не народилися і які не мають родичів в Україні. І звичайно, їм не близька наша історія.
Але коли ти приходиш на чужу землю, твоя цивілізованість визначається тим, чи шануєш ти могили цієї країни. Власне, людська цивілізація почалася з ушанування могил. Так, власне, історики та археологи визначають початок людської цивілізації. До того, як люди почали вшановувати могили, вони були дикунами.
