Здійснюючи контроль за якістю питної води, якою забезпечують населення водопостачальні підприємства області, держінспектори майже 30 років поспіль керувалися ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством», який передбачав випробування її за 28-а показниками. З першого липня поточного року дію цього міждержавного стандарту в частині гігієнічних вимог, в Україні скасовано.
Натомість затверджено Державні санітарні норми та правила «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною», скорочено ДСанПІН 2.2.4-171-10, що регламентують вимоги до якості абсолютно всіх видів питних вод, як водопровідних та колодязних, так і бюветних та фасованих. Цей нормативний документ передбачає поетапне збільшення кількості показників безпеки та якості, які контролюють у питній воді. На разі життєдайну вологу необхідно контролювати за 52-ма показниками, у 2015-му році за 63-ма, а у 2020-му – за 75-ма показниками.
Крім того, ДСанПІН передбачає ще цілий ряд нових вимог, зокрема, транспортування води з водозаборів до місць виробництва питної води фасованої повинно здійснюватись виключно трубопроводами. Забороняється фасувати питні води на лініях розливу, що застосовуються також для безалкогольних та алкогольних напоїв. Вода, призначена для споживання дітьми від народження до трьох років, має фасуватися винятково у скляну тару і така вода не повинна оброблятися реагентами, не містити консервантів і не бути штучно мінералізованою.
Здавалось би, нововведення ці давно назріли і викликані вимогами сьогодення. Та поки що, прийняття нових санітарних норм викликає більше запитань, ніж відповідей, як у самих виробників, так і у споживачів. Адже ніхто не проаналізував наскільки суб’єкти господарювання готові втілювати ці норми в життя, тож ні попереднього їх оприлюднення, ні перехідного періоду, аби пристосуватися до нових вимог, не передбачили. Ось і виходить, що на більшості водопостальних підприємств потужних лабораторій, які б дозволяли здійснювати контроль хоча б за 28-ма «гостівськими» показниками немає, що вже й говорити про 52, які не підсилу контролювати районним СЕС. В Україні повністю виконувати вимоги санітарних правил в частині контролю якості води питної мають можливість тільки водопостачальні підприємства Харкова, Одеси та Києва. На теренах Полтавщини повний спектр випробувань поки що в змозі здійснити лише Науково-дослідний випробувальний центр харчової продукції державного підприємства «Полтавастандартметрологія». Втім, державний нагляд за якістю питної води, який здійснювали структурні підрозділи Держспоживстандарту України, скасували. Тож виходить, що вимоги до води, яку ми споживаємо, на папері стали суворішими, а насправді?.. Практика Російської Федерації, де аналогічний ДСанПІН був затверджений ще у 2002 році, показала, що ці норми не працюють. Адже провести випробування за повним переліком в змозі 2-3 дослідницьких центри і вартість цієї роботи знаходиться в межах 2-3 тис. доларів США, що є абсолютно неприйнятним для переважної більшості суб’єктів господарювання.
Деякі пункти нових санітарних норм, що стосуються визначення показників та методів випробувань мають лише статус «рекомендованих». До того ж, у воді централізованого водопостачання (тобто у воді з-під крану) норми для вільного хлору, алюмінію, нітратів, амонію, тригалометанів, пестицидів допускаються значно вищі (для деяких показників у десятки разів), ніж для бутильованої води, хоча це показники безпеки, що суттєво впливають на здоров’я людини.
Разом з тим, згідно ДСанПІН до токсичних віднесли й такі речовини, як натрій та кремній, в той час як з рекомендацій для харчування відомо, що денна потреба в іонах натрію – до 3,5 грамів. Що ж до кремнію, то не існує наукових підтверджень його токсичності для людини у вигляді кремнієвої кислоти у концентраціях, що зазначені в цьому документі. Крім того, такі показники, як магній та кальцій нормуються так само жорстко, як нітрати, важкі метали та інші речовини, які визнані токсичними та канцерогенними…
Сумніви в багатьох фахівців викликає й наукове обгрунтування поняття «Фізіологічна повноцінність води», яке з’явилося в нових санітарних нормах. Якщо припустити, що мається на увазі повноцінність постачання організму мінеральними речовинами, то ця теорія не витримує ніякої критики, адже Всесвітня організація охорони здоров’я давно костатувала, що вода є джерелом тільки близько 10% мінеральних речовин, останні 90% надходять в організм з твердою їжею. А деякі дослідники взагалі вважають, що чим «чистіша» вода, вірніше, чим більше вона наближена по своєму сладу до дистильованої, тим це корисніше для організму. Та й що, зрештою, робити в населених пунктах, де вода не відповідає визначенню «фізіологічно повноцінна», штучно збагачувати її мінералами?
Із занепокоєнням сприйняли виробники і нову вимогу фасувати питну воду для дітей з перших днів життя до трьох років лише у скляні пляшки. Це призведе до значного збільшення вартості продукції, тож дитяча вода по ціні стане недоступною для батьків, серед яких здебільшого молоді сім’ї з низьким доходом. Та й процес виготовлення пляшок буде вимагати від виробників капіталовкладень, які перевищать їх річні бюджети. Підприємства будуть змушені взагалі припинити випуск подібної продукції. Такі обмеження призведуть до відсутності спеціалізованої дитячої води, що змусить споживачів використовувати для харчування дітей різну фасовану питну воду, контроль за виробництвом, а відповідно й за якістю якої не завжди відповідає вимогам продуктів, призначених для споживання дітьми. На їх думку простіше було б встановити суворий контроль за якістю пластику, з якого вони виготовляються.
Тож ліга виробників харчових продуктів, Національна Асоціація виробників дитячого харчування, молочноконсервної та сокової продукції «Укрконсервмолоко», Асоціація бутильованих вод України, Асоціація «Союз виробників сокової продукції України» та АТ «Укрпиво» виступили з ініціативою просити про призупинення дії ДСанПІН 2.2.4-171-10 до приведення його у відповідність до чинного законодавства України та міжнародних вимог, призупинити скасування ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством» у частині гігієнічних вимог та прискорити розроблення та впровадження технічного регламенту щодо води питної, яка призначена для споживання людиною та національних стандартів на питну воду.
Подбати про якість питної води сьогодні – значить подбати про своє завтра
Тож аби вже найближчим часом покращити якість питної води, як централізованого водопостачання, так і фасованої, необхідно подбати про те, щоб діяльність підприємств водопостачання відповідала міжнародним вимогам. Одним з таких кроків є впровадження на них міжнародного стандарту управління навколишнім середовищем на відповідність ДСТУ ISO14001:2006 «Системи екологічного керування. Вимоги та настанови щодо застосування.», що надасть більшої впевненості як споживачам, так і контролюючим органам у тому, що ці підприємства роблять усе можливе для запобігання негативного впливу своєї діяльності та продукції (питної води) на довкілля та здоров’я споживачів. В усьому світі сертифікація на відповідність ISO14001 свідчить про екологічну спрямованість підприємства, його зацікавленість у поліпшенні екологічних показників своєї діяльності.
Саме тому впровадження стандарту ДСТУ ISO14001:2006 на підприємствах водопостачання є доцільним та корисним, як для самих підприємств, так і для усіх, хто зацікавлений у стабільній якості та безпеці питної води.
На жаль, на Полтавщині жодне підприємство, яке займається виробництвом та постачанням питних та фасованих вод, не впровадило систему управління довкіллям, і лише ПАТ «Миргородський завод мінеральних вод» має впроваджені систему управління якістю на відповідність ДСТУ ISO 9001:2009 та систему управління безпечністю харчових продуктів на відповідність ДСТУ 4161-2003, а ЗАТ «Полтавський завод продтоварів «Світанок» систему управління якістю на відповідність ДСТУ ISO 9001:2009 .
Що ж стосується першочергових заходів, спрямованих на реконструкцію і розвиток систем водопостачання вцілому та збереження і відновлення водних джерел нашої держави, то тут не обійтися без закладення коштів у бюджетах усіх рівнів на технічне переоснащення галузі на основі широкого застосування вітчизняних та зарубіжних науково-технічних досягнень. Адже назріла нагальна необхідність в розробці і впровадженні ефективних методів очищення води, поступовій заміні водопровідних мереж, оснащенні лабораторій сучасним обладнанням та освоєнні ними методів випробувань питної води за всіма показниками передбаченими чинними нормативними документами.
У багатьох населених пунктах єдиним виходом із ситуації залишаються підземні артезіанські води, які можуть споживатися без додаткового очищення і захищені від техногенного забруднення. Щоправда, буріння артезіанських свердловин теж потребує чималих капіталовкладень, але не слід забувати, що витрати на вирішення проблем водопостачання окуплять себе сторицею, адже подбати про якість води сьогодні – значить подбати про своє завтра.
