— Жінка повинна бути вдома: кохати чоловіка, народжувати та виховувати дітей, створювати та оберігати родинний затишок, дбати про родину, а не знаходитися тут, — у цьому переконаний начальник Надержинщинської жіночої виправної колонії № 65 Микола Алєксєєнко, котрий проводив екскурсію для журналістів.
У його підпорядкуванні — 602 ув’язнені віком від 18 років майже зі всієї України. Для кожної з них ця «відсидка» — не перша, а, як мінімум, друга, адже утримують у колонії № 65 ув’язнених із кількома термінами покарання та багатим кримінальним минулим. 30 відсотків жінок, які перебувають тут, засуджені за зберігання та продаж наркотиків, 75 осіб — за особливо тяжкі злочини, як-то вбивства чи грабежі. Від історій про те, що скоїли на перший погляд тендітні створіння, аж кров у жилах холоне. У голові навіть не вкладається, як майбутня мати може відібрати життя у жінки, котра їй самій дала це життя…
У колонії вони намагаються спокутувати свої гріхи перед суспільством — шиють постільну білизну. Живуть за жорсткими правилами режимного закладу й жорстокими неписаними законами специфічного середовища. Та жінка залишається жінкою у будь-якій ситуації. І навіть у гуртожитках колонії, де доводиться жити по 6—20 осіб у кімнаті, ув’язнені намагаються створити затишок. Тому на заґратованих вікнах тут — вишиті фіранки, а на металевих ліжках — білосніжні простирадла та наволочки на подушках, прикрашені вишивкою.
А ще навесні душа прагне свята. Тим паче напередодні 8 Березня. І таке свято їм подарували — особисто міський голова Олександр Мамай та співробітники Громадського об’єднання «Наш дім — Полтава». До мера звернулися організатори благодійного фонду, котрий опікується тими жінками, котрі виходять на свободу, й попросили привітати за хорошу поведінку кількох ув’язнених зі святом. Та Олександр Федорович зауважив: як вітати, то всіх, тим більше в такий день. І відрядив до колонії десант артистів.
Жінки тепло зустрічали співочу родину Май — пані Наталю з доньками Олесею та Станіславою. Не одне жіноче серце щемно стискалося в грудях від слів знаменитої пісні: «Мені сорочку мама вишивала, неначе долю хрестиком вела. Щоб я легких стежинок не шукала, щоб я завжди привітною була». А коли на сцену вийшла переможниця проекту «Україна має талант» Олена Ковтун і, здається, не голосом, а душею заспівала «Je suis Malade» — пісню самотньої жінки у відчаї, на межі самогубства, — своїх сліз деякі слухачки вже не приховували. І не стримували…
Мера жінки зустрічали бурхливими оплесками. А він привітав зі святом і побажав, щоб ув’язнені якомога швидше опинилися вдома, бо жінці не місце за колючим дротом.
— Бажаю, щоб вас чекали вдома, — сказав Олександр Мамай. — Щоб молоді не забули дороги до рідної хати. Бо мамин хліб — найсмачніший на землі, а батьківська хата — найгостинніша та найтепліша. Там вас приймають такими, які ви є, і люблять. Щиро вам бажаю, аби ця наша зустріч у цьому закладі була останньою, і ви більше ніколи сюди не потрапляли.
Зустріч і концерт закінчилися обміном подарунків. Мешканки колонії подарували артистам вишиті власними руками рушники, а мерові — вишиті портрет Тараса Шевченка, герб Полтави та ікони — Богородиці, Ісуса Христа та Святого Миколая. Натомість кожна ув’язнена отримала у подарунок від мера та Громадського об'єднання «Наш дім — Полтава» по два пакети: з солодощами, чаєм та кавою — в одному, а в іншому — дрібнички, вкрай необхідні кожній жінці — шампунь, помада та гігієнічний набір…
