Чесно кажучи, перед поїздкою вирішив пошукати інформацію про музей в Інтернеті. Знайшов – як в довідниках, так і на сайті музею. Хоча дуже детально не перечитував. Надто багато букв. Краще вживу побачити.
Ще одне питання – як доїхати. Пошукав трохи у графіках руху. Втім, там було вказано лише декілька прямих маршрутів. Допоміг форум. «Маршрутки ходять з автовокзалу кожні 40 хвилин», — так написала одна з відвідувачок музею.
То ж вирушаю на автовокзал «Полтава-1». В графіку шукати – марна річ. Запитую у касі:
— Коли найближчий автобус на Опішне?
— Через півгодини.
Чудово! Беру квиток – сідаю в автобус «Рівне-Суми», він іде через Опішне. Але заснути в автобус за старою привичкою не дозволяю. Адже скільки туди їхати, і де виходити не знаю. Прошу водія повідомити, коли Опішне проїжджатимемо. Півгодини дороги і я вже бачу вказівник «Опішня». Їдемо ще трохи і бачу вказівник музей. Прошу водія зупинитись. Цікаво а тепер куди? Прямую до вказівника і йду заданою вулицею.
— Добрий день, не підкажете як до музею пройти? – запитую біля школи незнайому жінку.
— Ну це вам прямо, а біля селищної ради повернете наліво. На наступному повороті за нову наліво. А там спитаєте.
Йду ще з пів кілометра далі. На плечах рюкзак з ноутбуком та речами. Добре, хоч водички купив.
— Не підскажите як до музею пройти? – питаю біля селищної ради.
— Ви правильно йдете. Але треба вам таксі взяти,бо то трохи далеко.
— Та я ногами краще. А далеко то?
— Кілометра три. Там вказівники побачте.
Справді вказівники є скрізь. Навіть дуже обнадійливі. Адже відповідно до написів йти там 1,7 кілометра. Йшов я насправді хвилин з 15 «полем-лісом-лісом-полем». До речі, стовпи на дорозі до музею також розмальовані. Все знайшов.
В музей я приходжу одним із перший відвідувачів. Вхід виявляється – 25 гривень. Але у вартість квитка входять і відвідування трьох садиб гончарів. Тому без зайвих слів оглядаю музей. Багато різноманітних скульптур і посуду. Дуже цікаво.
Втім, мене здивували портрети гончарів. Адже мали дубляж підписів англійською мовою. Звідки ж я, дурне, знало, що гончар англійською, то potter. Цікаво, думаю, і тут Поттер. Подивився у музеї і на роботу гончара, але сам спробувати настрою немав.
Купив декілька сувенірів в попрямував до однієї з садиб б. Мене навіть місцеві собаки не з'їли. Можливо, внюхали, що я не смачний. :) Оглядаю садибу-музей Олександри Селюченко і… Гайда на автостанцію.
А от до неї виявилось топтати ще далі, ніж до музею. Але хай. Тим паче мені поталанило. Метрів за 50 до автостанції я "спіймав маршрутку на Полтаву. Шофер навіть взяв дешевше – 10 гривень. З Полтави я їхав за 15.
