Для лейтенанта Олега Бабака роковим став день 7 квітня 1991 року в маленькому гірському селищі Юхари- Джибікли Кубатлинського району в Азербайджані. У підрозділ, де служив Олег, надійшло прохання про допомогу від місцевих жителів. У санітарну машину сіли п`ятеро бійців на чолі з лейтенантом Бабаком... До останньої хвилини свого життя Олег свято вірив у те, що вірмени не зможуть у день Христового Воскресіння (того року Пасха співпала із Благовіщенням) нарушити найсвятішу християнську заповідь: «Не убий!»... Потрапивши з підлеглими під обстріл бойовиків, Олег ні на хвилину не втратив душевної рівноваги. Жодного невірного рішення, жодного натяку на паніку! А навколо лунали постріли, вогонь був настільки сильним, що неможливо було підняти голову. І тоді 24-річний лейтенант дав команду підлеглим: «Мені залишайте патрони, а самі – відступайте!». Це був останній у житті наказ бойового командира, молодого командира, який залишився віч-на-віч з ворогом, - із восьмидесятьма бойовиками... А потім його автомат замовк. Закінчилися патрони. Його розстріляли підло – беззбройного, у спину...
У Нагірному Карабасі О. Бабаку залишалося прослужити один місяць...
Понад 6 тисяч воїнів-інтернаціоналістів підписали звернення до Михайла Горбачова з проханням про відзначення Олега Бабака. За мужність і героїзм, виявлені при виконанні військового обов’язку, Указом Президента СРСР від 17 вересня 1991 року лейтенанту О. Бабаку посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Олег Бабак став першим, залишився єдиним і останнім. Він був першим Героєм Радянського Союзу, якому присвоїли це високе звання за врегулювання міжнаціональних конфліктів. Єдиним, хто після Великої Вітчизняної війни отримав його в рядах внутрішніх військ. І останнім, кому присвоїли звання Героя Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
Під час урочистого мітингу у своїх виступах голова райдержадміністрації Микола Купріян, голова районної ради Олексій Нечипоренко, заступник голови - керівник апарату облдержадміністрації Валерій Пархоменко, сільський голова села Вікторії Володимир Бойко, начальник управління з виховної роботи внутрішніх військ МВС України генерал Василь Молдавчук, бойові побратими, шкільні та студентські друзі говорили про мужність, героїзм і відвагу Героя. Ті, хто знав Олега особисто, згадували про його кращі якості. У їхніх спогадах він - душа колективу, а для військових побратимів - грамотний, мужній офіцер, надійний друг і товариш. У кожному виступі лейтмотивом звучала фраза про те, що Олег Бабак живий у пам`яті всіх, хто його знав.
Пам`ять про Олега Бабака свято бережуть у його рідному селі. У Вікторійській школі, яка носить його ім`я, облаштовано музейну кімнату. Серед експонатів – фотографії з сімейного архіву, особисті речі, публікації, шкільні табелі успішності Олега. Про подвиг Героя-земляка вікторійчани складають вірші та пісні, які й лунали під час пам`ятних заходів.
Окрім цього, у Вікторії відбувся концерт ансамблю пісні та танцю внутрішніх військ МВС України. У Пирятині у районному Будинку культури 7 квітня проведено вечір вшанування пам`яті Олега Бабака, у програмі якого було презентовано документальний фільм про Героя.
Не забувають про батьків Олега - Надію Іванівну та Якова Андрійовича - бойові побратими їхнього сина. Над ними взяла шефство бригада спеціального підрозділу внутрішніх військ України «Барс», бійці якої допомагають згорьованим батькам і словом, і ділом. Восени минулого року на станції Ашукінська у Московській області, де дислокується Софрінська бригада особливого призначення внутрішніх військ Росії, встановлено пам’ятник Олегу Бабаку. В урочистостях з нагоди відкриття пам`ятника взяло участь і подружжя Бабаків. А 7 квітня у бригаді оголошено днем жалоби, у який з усіх куточків Радянського Союзу приїздять колишні солдати, рідні та близькі воїнів, аби поклонитися пам`яті тих, кого вже немає серед живих...
Уже майже двадцять років немає тієї країни, офіцером якої був лейтенант Бабак, честь якої він самовіддано захищав... За цей час наше життя кардинально змінилося, виросли нові покоління... Та пам’ять про Олега Бабака жива. Жива пам’ять про його геройський вчинок. Адже його подвиг - не заради слави, не заради орденів чи зірок на погонах... Не їх прагнув 24-річний лейтенант, свідомо йдучи назустріч смерті. Юнак зробив свідомий вибір між велінням совісті й життям, поклавши свою молодість в ім`я життя інших...
У Вікторійській школі до 20-х роковин світлої пам’яті Героя Радянського Союзу Олега Бабака, за інформацією вчителя школи С. Кустреюка, відремонтовано й оновлено стенди у Кімнаті Слави. Завдяки небайдужим людям, а саме: депутату районної ради В. Бабаку, який надав спонсорську допомогу на будівельні матеріали; генеральному директору ТОВ «Яромир–агро» В. Науменку; приватному підприємцю А. Вірченку, який виконав столярні роботи; вчителям та технічним працівникам школи під керівництвом директора М. Глушка, - Кімната набула сучасного привабливого вигляду. Тепер у ній екскурсовод Галина Бойко, учениця 8 класу, всім бажаючим розповідає про життя і долю Олега Бабака, а також воїнів-афганців, учасників Великої Вітчизняної війни.
Особливо людно було в Кімнаті Слави 7 квітня. Гості з Росії, Києва, Полтави, Пирятинського району уважно слухали про Героя Радянського Союзу, роздивлялися нагороди, особисті речі Олега.
