Деякі з них, як і Омельницький, знаходяться при навчальних закладах.
«Перед відкриттям музею серед усіх класів ліцею провели конкурс на найкращу випічку. Чого тільки не принесли учні! І весільні короваї, і шишки, і дивень – особливу весільну випічку з парою голубків, яку ставлять перед молодими, – і величезну кількість різноманітних рогаликів. Усі ці шедеври кулінарії зараз – експонати музею», – розповіла директор Омельницького аграрно-екологічному ліцею Ольга Яроменюк. Саме у неї виникла ідея створити такий музей у навчальному закладі.
Цікаво подивитися і на знаряддя, за допомогою яких робили хліб: це і величезні дерев’яні ночви, в яких не дітей купали, а місили тісто, і рогачі та лопатки, аби було зручно випічку виймати з печі.
Та найбільше зацікавив дивний інструмент не менш незвичайною назвою – коцюба. Нею зачіпали за жарівку і тягнули її з печі.
Поруч і кам’яні жорна, якими перемелювали зерно на борошно – і хоч виходило воно грубого помолу, та все ж хліб із нього пекли.
Саме ці жорна довго довелося шукати, зазначила Ольга Яроменюк, бо в наш час хліб, якщо і печуть вдома, то вже з готового борошна.
Цікаво, але всі інструменти робочі – можна навіть зараз використовувати у господарстві. І якщо для нас, городян, вони часом здаються дивними, у селах і досі користуються і рогачем, і макітрою, і надівають дивні гребки на косу для зручності.
Як розповіла Ольга Яроменюк, екскурсії до музею хліба проводять для всіх бажаючих.
До теми
А вже, якщо потрапите у ліцей, то не оминете ще один музей – своєрідний музей Омельника. Експонати йому дісталися у спадок від музею, який знаходився у сільському клубі.
«Це лише частина того, що нам вдалося врятувати, коли в 90–ті роки закрили сільський клуб», – зауважила пані Яроменюк.
Проте, як для шкільного музею експонати незвичні – бивні і кістки мамонта, які знайшли у курганах на березі Псла; рушники і вишиванки, яким близько 200 років; справжній ткацький верстат, на якому і зараз можна ткати килими. А вже різноманітних побутових дрібничок і причандалів, які замінювали нашим прабабусям чи праску, чи пральну машинку, годі і перелічити.
«До нас часто приїжджають іноземці. Вони зазначають, що деякі з експонатів коштують до сотні тисяч доларів і дуже рідкісні», – говорить Ольга Яроменюк.