Проходимо через центр Нових Санжар, біля м’ясного магазину, і помічаємо цікаву картину. На зеленій, ледь притрушеній осіннім листям траві поряд мирно сидять кіт і пес. Чорна велика собака якось так лагідно і жалісливо заглядає в очі, а великий сірий кіт вимогливо кричить. «Прохає» періодично, на низьких тонах, вимогливо, і навіть загрозливо гурчить. Мабуть, він так робить, щоб дали чогось смачненького. Поблизу них бігає, нюхаючи, чим би поживитися, маленька руденька собачка.
Цікавимося «друзями нашими меншими» у жінки-продавця (яка побажала лишитися неназваною) з ближнього магазину. Вона охоче і з посмішкою погоджується відповісти. Продавець коментує поведінку кота, яка здивувала журналіста:
— Кіт не агресивний. То він такий характер має. А кричить він, бо об’ївся. А сердито так, бо він чоловік.
У ході розмови дізнаємося, що тваринки тут «полюють на поживу» щодня. Спочатку прийшла на постійне місце, біля дверей магазину, маленька «руда прохачка». Наразі вона привела щенят і живе, очевидно, недалеко. Наступною прибилась чорна собака, а останнім нещодавно додався і кіт.
Безпритульні тваринки вдень сторожують місце, яке їх годує, а вночі хто куди ховаються до наступного дня. Вранці, уже гуртом, чекаючи «милостині», збираються біля дверей м’ясного магазину. Люди часто проявляють милосердя. Відривають шматок від щойно куплених хліба чи булочки і кидають прохачам. Навіть спеціально для того купляють кісточку, курячі сердечка чи сардельку, які згодовують тваринкам. Продавець відмічає:
— Он чоловік учора 100 грамів фаршику купив спеціально чорній собачці. І сам їй скормив.
Тваринок не тільки підгодовують, а й фотографують та знімають на телефони — такі от зірки районного масштабу.:)
Отже, до тваринок ставляться у переважній більшості позитивно та милосердно. Негативно ж, як виявилося, сприймають собак та котів біля дверей магазину переважно чоловіки. Продавець запевняє, що собаки, відчуваючи негативну енергетику, обгавкують таких людей.
Самі собаки та кіт, не дивлячись на стереотипи, ладять між собою. І навіть разом виганяють зі «своєї території» конкурентів. А поївши, сидять поруч на траві біля магазину як справжні друзі. Не кидаються одне на одного і не клацають зубами, як, здавалося б, мало бути. На відміну від людей, які часто не знаходять взаєморозуміння і злагоди між собою у повсякденному житті. Звичайно, ми не коти і собаки, але, може, і нам є чому у них повчитися? Наприклад, простої дружби.
