Що ми знали про Миргород, збираючись у поїздку? Небагато. Пригадувалась описана Миколою Гоголем свиня — та, що картинно розляглася в центрі міста посеред калюжі, яка не пересихає навіть у найсильнішу спеку. А ще крутився в голові рядок із вірша Павла Тичини: «Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та…» Справді, не той тепер Миргород! Охайний, із викладеними кольоровою плиткою доріжками та співочими фонтанами.
Самі миргородці, напевно, вже звикли до зовнішнього вигляду свого невеликого міста, і не помічають тих цікавих будівель, які в ньому збереглися. В основному тут стоять багатоповерхові будинки-коробки — сірі й непоказні. Щоправда дещо урізноманітнюють цю непоказність кілька будівель вже сучасної споруди, що знаходяться в центральній частині міста — величезний тризірковий санаторій «Миргород», санаторії: «Хорол», «Полтава», «Березовий Гай», і пара торгових центрів. А далі від центру місто складається з маси одноповерхових будиночків приватного сектора.
Що стосується архітектурного минулого,то тут, на жаль, його дуже мало. Зате є інше… Курорт — таке основне призначення Миргорода. Сюди приїжджає безліч людей, в основному — відпочити і трохи підлікуватися на мінеральних водах. Звичайно ж, у зв'язку з цим і вся інфраструктура міста пристосована для відпочиваючих. Загалом, таке собі місто-санаторій. Зранку — галасливе і базарне, наповнене торговими рядами, на яких можна купити все, чого душа забажає. А після полудня — тихе і безлюдне, з розміреним і неспішним перебігом курортно-санаторного життя. Але найголовніша принада Миргородського курорту — це, звичайно ж, бювет. Тричі на день відпочиваючі прямують до нього, щоб випити мінеральної води. Зовні це нагадує обряд. Кажуть, аналогічна вода — у джерелах найвідоміших європейських курортів: Баден-Бадена та Аахена… Та навіщо їхати так далеко? Недарма саме в Миргороді, за чутками, колись лікувався сам Нестор Махно.
Ну а тепер поблукаємо трохи по самому Миргороду і подивимося на всі ті пам'ятки та цікавинки, які ще збереглися в місті. У цьому невеликому, компактному, чистому і затишному містечку — все поруч. Самі ж миргородці люблять наголошувати, що вони живуть у місті миру — Миргороді!
Першим об'єктом нашої уваги буде, звичайно ж, центральна вулиця Миргорода, що носить ім'я знаменитого письменника Миколи Гоголя. Одна з найбільших і найдовших, місцями затінена багаторічними деревами, місцями відкрита, простягнулася через усе місто і немов розділяє його на дві нерівні частини. Вона зустрічає і проводжає всіх гостей міста.На цій вулиці стоїть триметровий пам'ятник самому письменнику, який прославив у своїх безсмертних творах це колись невеличке повітове малоросійське місто.
А встановили пам’ятник біля знаменитої Миргородської калюжі, описаної Гоголем у повісті «Як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем».
Зараз це невеличке озерце, яке живиться підземними джерелами. Влітку тут можна побачити лебедів. Правда, перед холодами їх забирають у теплі сараї, бо калюжа замерзає. І свиня тут теж є… Бронзова! По берегах «калюжі» можна зустріти гоголівських персонажів, які, на відміну від лебедів, морозу не бояться. Тут і Вакула, який приніс Оксані черевички від цариці. Недалеко сидить на лавочці Хлєстаков. Трохи далі — Іван Іванович розмовляє з Іваном Никифоровичем, а в них під ногами крутиться гусак. Козак-чарівник усівся перед казаном із великими, майже з долоню, варениками. Неподалік від козака лукаво посміхається Солоха і визирає з мішка пан голова… Звичайно, як же тут без Гоголя, який ніби й досі керує своїми персонажами.
Про великого письменника тут згадуєш на кожному кроці: вулиця Гоголя, ресторан «Гоголь», і навіть на вокзалі приїжджих зустрічає особисто Микола Васильович.
На цій же вулиці розташувався оригінальний будинок Музею кераміки — колишня стара будівля Миргородського керамічного технікуму. Тут зібрано унікальні мистецькі цінності: іранські, китайські, японські, італійські керамічні вироби. У музеї представлено твори викладачів і вихованців технікуму, починаючи з 1896 року. Тут же зберігається унікальний майоліковий іконостас з миргородського Свято-Успенського собору. Проте екскурсії на сьогодні там не проводяться, адже приміщення музею досить давнє і потребує ремонту.
Наступною нашою зупинкою буде сувенірний цех лісгоспу, де можна придбати щойно виготовлені дерев’яні вироби народних умільців за набагато нижчими цінами, ніж на ринку. На першому поверсі розташований музей лісгоспу, у якому зібрані вироби, виготовлені ще за радянських часів. А сам цех знаходиться на другому поверсі, де всього декілька кімнат. У одній з них виготовляють дерев’яні сувеніри, у іншій — їх розмальовують, далі — лакують, і остання кімната — продають. У кімнаті, де зі звичайного вирізьбленого шматка дерева створюють різнобарвні шедеври, працюють всього чотири майстрині. Всі вони випускниці Миргородського керамічного технікуму. Перед кожною велика кількість матрьошок, дощечок, тарілок та дерев’яних вазонів. Як поділилася з нами одна з майстринь, працюють вони всього три години на день. За цей час, для прикладу, встигають розмалювати близько двох матрьошок, сантиметрів тридцять заввишки. Заробляють досить небагато, в основному працюють на експорт. Досить багато замовлень з Криму та з-за кордону. В залежності від того, скільки замовлень, скільки й майстрів працює над замовленням. Ми й самі завітали до кімнати з сувенірами, щоб і собі придбати щось на пам'ять. Від різноманітності візерунків та форм просто розбігаються очі і на чомусь одному зосередити свою увагу досить важко.
Не так далеко розташований літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі — видатного поета та класика грузинської літератури. Поет більшу частину свого життя прожив у Миргороді. А точніше, 32 роки. Фасад музею оформлений у східному стилі. А ліворуч від входу знаходиться пам’ятник ліричному поету. Як поділилася з нами екскурсовод музею з часу відкриття до нього завітало безліч відвідувачів. Серед них багато грузинів, які цікавляться своєю історією, і навіть посол Грузії.
І остання наша розповідь буде присвячена Миргородському Іоано-Богословському храму, який збудований ще у 1912 році. Головною особливістю, яка вирізняє цей храм з-поміж інших, є те, що він збудований без єдиного цвяха. Як поділився з нами настоятель храму, на жаль, у первозданному вигляді храм до сьогоднішнього дня не зберігся. Чудотворних ікон у ньому також немає. У 1937 році церкву закрили, а купол та дзвіниця постраждали дещо раніше. Тоді у храмі було влаштовано зерносховище місцевого колгоспу. Цілком можливо, що ця обставина зберегла для миргородців будівлю храму. Іоанно-Богословський храм — дерев'яний, на цегляній основі, невеликий, але дуже гарний. Стоїть він на пагорбі біля тихої річки, і коли звучать його дзвони, то їх чутно досить далеко.
Про історичні місця Миргородщини можна говорити ще досить довго. Та, як мовиться, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Адже Миргород уміє дивувати!
