22-го листопада українці відсвяткували День Свободи.
У Нових Санжарах особливих святкувань не спостерігалося. Ніхто чомусь не зібрав багатолюдний мітинг. Ніхто не пройшов урочистою ходою. І просто не порадів тому, що сім років тому у ці дні Україна відвоювала собі свободу вибору.
Можливо, тому, що особливої радості це свято новосанжарцям не принесло? А може, тому, що сім років — надто великий строк для пересічного українця. І за цей час у нього трапляються провали у пам’яті. Тому 22-го листопада мало хто згадав події семирічної давності: київський Майдан Незалежності, так звану, «помаранчеву» революцію. Тоді на той майдан їхали українці з усіх куточків України. Їхали, щоб захистити демократію у нашій державі.
Автор тоді ще був студентом другого курсу Кременчуцького вузу. Від політики тоді був дуже далекий і на майдан не їздив. Але в університеті постійно бачив тих, хто повертався з Києва. При чому, частина курсу їздила стояти за «синіх», інша частина — за «помаранчевих». Через це у до того дружних групах часто виникали суперечки на політичні теми. Кожен доказував свою правоту, але, як правило, закінчувались такі спори нічим.
Потім відбулася «помаранчева» революція. На дискотеках хітом «номер один» стала композиція «Гринджолів» «Разом нас багато». Під неї танцювали усі. І майже всі підспівували. Дух революції тоді не обмежився київським майданом, він розійшовся Україною. І у ті дні люди багато у що повірили. Повірили, що бандити нарешті сидітимуть у в’язницях, що у країні нарешті подолають корупцію, а українці нарешті зможуть жити заможно, вільно і гідно.
Українців, зрештою, як це часто буває, обдурили. Бандитів не пересаджали, корупцію не подолали та й жити країна краще не стала. Можливо, саме тому про «помаранчеву» революцію забули так швидко — усього за якихось сім років. Принаймні, у Нових Санжарах автор не бачив людей, які б цього дня вітали один одного: «Із Днем Свободи тебе, друже!». У селищі було тихо і спокійно.
Натомість, як і сім років тому, неспокійно було у Києві. Там на Майдані Незалежності зібрався кількатисячний мітинг. Тільки люди чомусь не згадували події семирічної давнини, а більше зосереджувались на сучасності. Наприклад, хором скандували «Зека — геть!». Цікаво, кого вони мали на увазі? Або також хором за щось дякували мешканцям Донбасу. За що?
А приблизно у цей же час Президент України Віктор Янукович по телевізору вітав українців із Днем Свободи. Просто таки іронія історії. Віктор Федорович, який сім років тому не став президентом лише тому, що люди вийшли на майдан, сьогодні привітав їх із цим святом.
У Нових Санжарах влада чомусь приклад Віктора Федоровича не наслідувала. І з Днем Свободи мешканців району не вітала. Напевно, не було такого розпорядження.
