Отаман Андрій Левченко

Трагічні сторінки української історії 20-х років XX століття — це період становлення на теренах нашої держави окупаційного московсько-більшовицького режиму, що відзначався нестримною ненавистю до самої ідеї незалежності української держави і до тих, хто, власне, відстоював і боровся за цю ідею. Ці трагічні сторінки досі залишаються надзвичайно актуальним та мало дослідженим пластом в сучасній українській науці. Однією із таких найбільш трагічних та водночас славних сторінок історії України вказаного періоду є повстансько-партизанська, антибільшовицька боротьба українського народу, в першу чергу українського селянства, проти московсько-більшовицьких окупантів. Вона була прямим продовженням визвольних змагань 1917–1921 років, але в умовах окупації.

Полтавщина у цій боротьбі виділяється за кількістю повстанських формувань серед тих губерній, де повстанський рух був найактивнішим (32,8%). Як зазначають сучасні українські історики, більшовицька влада однозначно трактувала повстанський рух на Україні як прояв «куркульського бандитизму» або як «буржуазно-націоналістичну контрреволюцію», ігноруючи факт боротьби українського народу за встановлення незалежної Української держави.

Одним із найбільших осередків повстанського руху на Полтавщині у період із 1920 по 1922-23 роки був Кобеляцький повіт, а найзначнішим і найвідомішим отаманом, — ватажком повстанських загонів — Андрій Левченко. Доступ до його кримінальної справи, що зберігається у архіві УСБУ в Полтавській області був відкритий лише у 2005 році.

Андрій Іванович Левченко народився 1 жовтня 1895 року на хуторі Перепелиця Кишеньківської волості Кобеляцького повіту у звичайній селянській хліборобській родині.

Після закінчення 6 класів кобеляцької гімназії в 1916 році навчався у Київському військовому училищі. Після цього в чині підпоручика був направлений до царської армії. Під час Гетьманату вступив до Чорноморської дивізії, де був помічником начальника господарської частини 2-го Чорноморського полку. З цим же полком приєднався до повстання Січових стрільців. Брав Київ разом із Облоговим корпусом Євгена Коновальця. У 1919 році воював із Червоною армією та денікінцями у чині сотника кавалерійського полку 2-ї дивізії Української Галицької армії. Згодом перехворів на тиф. Пізніше, за наказом командування Галицької армії, готував повстання проти поляків у польській прифронтовій смузі (Ушицький повіт).

У січні 1920 року, після поразки Галицької армії, аби легалізуватися в умовах радянської влади для організації подальшої боротьби із більшовиками, дістав від коменданта Жмеринки, зайнятої червоними військами, перепустку і прибув у Кобеляки. Тут він обійняв посаду завідуючого мобілізаційним відділом при повітовому військовому комісаріаті.

Роз’їжджаючи по повіту, створив розгалужену підпільну організацію на чолі із повстанським комітетом, до якої увійшли двадцять його однодумців, які ставили своїм завданням боротьбу за відновлення української державності. Враховуючи таку його діяльність можна із упевненістю говорити про те, що дана робота була заздалегідь узгоджена із військовим керівництвом УНР під проводом С. Петлюри.

Кобеляцький повіт був поділений Левченком на чотири райони, до кожного із яких він призначив коменданта. Повстанці називали себе козаками, а Андрія Івановича — «батьком Левченком». Більшу частину їх складали малоземельні і безземельні селяни.

Всього лише за півтора місяці організаційної роботи під проводом Левченка зібралося близько п’яти тисяч партизанів, які не сприймали чужу владу і грабіжницьку більшовицьку продрозкладку.

Загальне повстання у Кобеляцькому повіті Левченко розпочав 24 травня 1920 року. Воно охопило практично всю Кобеляччину і поширилося на Кременчуцький та Хорольський. Радянську владу тут було фактично ліквідовано.

Левченко був єдиним отаманом, який, хоч і нерегулярно, підтримував зв’язок і координував свої дії зі Штабом Головного отамана С. Петлюри. Відбірний загін під його командуванням у кількості 600 чоловік піхоти та 150 кінноти в жовтні 1920 року пішов на допомогу армії УНР, яка, притиснута до Західного кордону, боролася проти переважаючих сил більшовиків та поляків. Його повстанці пройшли через Малу Перещепину — Говтву — Хорішки — Решетилівку — Опішне — Білоцерківку, і досяг Переяславщини. На початку листопада вони форсували Дніпро, але зазнали поразки на Київщині від переважаючих сил червоних.

Значні за кількістю та організованістю повстанські загони Андрія Левченка діяли на теренах Кобеляцького повіту до кінця 1922 року. Перехід до НЕПу і значні втрати від каральних загонів чекістів призвели до затухання повстання.

Вирішивши продовжити боротьбу іншими методами, Андрій Левченко, разом із вірними йому повстанцями перебрався на Правобережжя і з фіктивними документами з’явився у Катеринославі, маючи намір організувати там антирадянське підпілля. Проте серед його однодумців виявився зрадник, який і видав повстанців. На допитах у Катеринославській губЧК Левченко визнав себе поборником ідеї незалежної Української держави, за політичним переконанням націонал-соціалістом та ідейним петлюрівцем.

Андрія Івановича Левченка та ще сімох повстанців було розстріляно 8 березня 1923 року. Будь-яка згадка про них цинічно та жорстоко знищувалася радянською владою, а ім’я отамана із тавром «бандита» було викреслено із людської пам’яті на довгі десятиліття. І лише зараз ми маємо можливість відновити історичну справедливість через посмертну реабілітацію багатьох борців XX століття за незалежність України.


Автор: Віталій Токовий, студент
Поділитися:
14 березня 2012, 16:51 | Регіон: Нові Cанжари | Категорія: Культура та освіта | Сторінка для друку



1. Вадя / 14 березня 2012, 17:27 Вставити цитату
Куркульский выродок
2. koriolan / 15 березня 2012, 09:31 Вставити цитату
Хочу предупредить автора, что словесные поллюции "московсько-більшовицького режиму", "московсько-більшовицьких окупантів", восхваление никчемной петлюровщины приводит к появлению шельмовых прыщей на лице взамен юношеской угревой сыпи.
Отаман такой же партизан, как и Попандопуло из "Свадьбы в Малиновке".
Удивляет позиция газеты, все более превращающаяся в листок жовтоблакитных черносотинцев. От таких публикаций родимые пятна на газетной бумаге со временем превращаются в трупные.
3. voron / 16 березня 2012, 07:08 Вставити цитату
Більшовицький режим був ворожий до українського населення.На Полтавщині у напочатку 20 рр. виникло чимало повстанських загонів різного забарвлення. Див. книгу В.Я.РЕВЕГУК "ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ НА ПОЛТАВЩИНІ". До речі, Левченко підтримував зв"язки із Н.Махно. Правда це закінчилося тим, що він хотів його розтріляти. На жаль, про Левченка одного із найбільших селянських отаманів Полтавщини ще й досі мало написано. Наприклад, Л.Христовому з Гадяччини присвячена книга І.Чайки "Дзвони над Лютенькою". Надіюсь, окрема книга буде і про Левченка.
4. petrovuch / 16 березня 2012, 14:49 Вставити цитату
Повністю підтримую Vorona,а тупих та промосковських випадів, слава Богу, стає все меньше!
5. Віталій Токовий / 16 березня 2012, 21:42 Вставити цитату
Окрема книга про Левченка повинна вийти, проте бракує коштів на її видання. Віктор Якович Ревегук сам розповідав мені, що він вже давно хоче її видати, але немає грошей. Дякую за підтримку останнім двом людям. А щодо промосковських агресивних випадів прибічників "Єдіной и нєдєлімой Рассії", куди, певно що на думку моїх критиків має знову увійти Україна, то от що я вам скажу, панове: той, хто зневажає свою історію, хто вважає борців за державність власної країни "бандітамі" і з скаженою піною на роті розповідає про те, що це "никчемная петлюровщина" плюс ще із своєї інтелектуальної неповноцінності називає мене "куркульским выродком" (певно це комуніст або регіонал скаженіє), таких людей я хронічно зневажаю! Справжні ж патріоти розуміють мене, читають історію не короткого курсу ВКП(б) а справжню, незаангажовану історію, таку, якою вона була насправді і є дійсно національно свідомими людьми.
6. Олексій / 17 березня 2012, 08:47 Вставити цитату
Віталій Токовий пише:
«Загальне повстання у Кобеляцькому повіті Левченко розпочав 24 травня 1920 року. Воно охопило практично всю Кобеляччину і поширилося на Кременчуцький та Хорольський. Радянську владу тут було фактично ліквідовано.»

Помпезно написано)))


Житель Кобеляк Бобошко М.Т. в своєму щоденнику писав:

25-26,05,1920р
"За это время в городе все тихо и спокойно; власть большевицкая по-прежнему. Киев занят поляками и петлюровцами и сообщают, что сформировано украинское правительство. Продолжается /их/ наступление, говорят, что заняты Черкассы, Хорол и др./угие/ местности недалеко от Кременчуга, но официально ничего нет . В Хорошках появился повстанческий отряд, который напал на проходящие части красноармейцев и убил много их. Посланные части, с артиллерией, бились несколько дней и, кажется , результата никакого, хотя они /большевики/ говорят, что все ликвидировано. Против 25-го предполагалось возстание, и нападение на город повстанцев, но все прошло благополучно."


Змінено 17.03.2012, 08:48
7. Nacionalist / 17 березня 2012, 12:40 Вставити цитату
Можна вклинитись у розмову? А я ось що читав:
"Наступ на Кобеляки А. Левченко планував здійснити в ніч із 24 на 25 травня. Нападаючих мали підтримати підпільники в Кобеляках, але чекісти зуміли ввести до складу повстанського комітету своїх "сексотів" і довідалися про їхні плани.
Увечері 24 травня 1920 року в сосновий лісопитомник поблизу Кобеляк з очікуваних більше 300 повстанців з'явилося лише 60-70 чоловік. Не надійшли 500 повстанців із Кишеньок і 200 із Чорбівки (нині Кустолове. Їх чекали всю ніч, але так і не дочекалися. Вночі до Левченка привели трьох міліціонерів, яких схопили на околиці Кобеляк. Один із них на прізвище Клименчук сказав, що міліція очікує нападу і перейде на їх бік. На самі Кобеляки Левченко нападати не наважився, бо там стояла велика залога червоних. Під ранок він розпустив своїх повстанців, а сам пішов у Кишеньки". (Див. В.Ревегук "Отамани Полтавського краю - борці за волю України"
Очевидно, автор, говорячи, що загальне повстання почалося 24 травня не в буквальному сенсі говорив, що от так от з бухти барахти того ж таки 24 чи 25 травня зразу ж було ліквідовано радянську владу в повіті. Певно, справа в тому, що радянська влада була ліквідована в повіті дещо пізніше, окрім червоної залоги в Кобеляках. А ну ще раз наведу цитати:
"4 червня М. Бобошко констатує, що поляки дійшли майже до Кременчука.
Вже 1 липня він пише: «Около города (Кобеляки) убито, говорят, 6 человек милиционеров с агентом милиции Степанченком», а 4-го, що «час в 2 ночи началась сильная ружейная и пулеметная стрельба, которая продолжалась до 3 ч., а затем все стихло; утром узнали, что на город было нападение повстанцев, но их отбили. Город объявлен на осадном положении».
Після відбиття нападу червоноармійці разом із чекістами провели в Кобеляках повальні обшуки, арештували близько 30 чоловік і без суду розстріляли частину членів підпілля: Д. Никоненка – старшину армії УНР, П. Марченка – командира загону повстанців, І. Дейнека, І. Чернівецького та інших."
8. Віталій Токовий / 17 березня 2012, 13:03 Вставити цитату
Бачу, що я трохи популярний).
Пояснюю для тих, хто не знає: в Кобеляцькому повіті владу більшовиків було ліквідовано не одразу, проте поступово і без проблем. Левченко не атакував Кобеляки, як правильно зазначив останній дописувач, оскільки там знаходилися також і підрозділи 49-ї окремої стрілецької бригади ВНУС (червоноармійці внутрішньої служби) плюс іще велика кількість більшовицьких підрозділів. Я й не зазначав, між іншим, що був вчинений нпад на Кобеляки і вони були захоплені. Тож робити з мене, відверто кажучи брехуна, не треба. В тексті чітко зазначається, що повстання було розпочате в Кобеляцькому повіті, а не в самих Кобеляках, Воно охопило практично всю Кобеляччину, трохи пізніше, про що я не зазначав, і поширилося на Кременчуцький та Хорольський повіти. Радянську владу тут було фактично ліквідовано, але трохи згодом, в кінці травня, на початку червня. Якби я почав розписувати все детально, то це б зайняло дуже багато місця, бо це все історичні документи: наукова історична література + те, що не встигла знищити радянська влада в рахівах, оскільки наприклад про вільне козацтво Полузірських хуторів документи були знищені КГБ у період із 1989 по 1991 роки, тобто хотіли просто замести за собою сліди за свої колишні злочини, аби не роздратувати українське суспільство. І ще одне. Я нікому нічого не намагаюся довести. Я оперую історичними, а не політико-демагогічними фактами, тож критика тут зайва, оскільки я спираюся на історичні джерела та наукові праці.
9. Віталій Токовий / 17 березня 2012, 13:11 Вставити цитату
До речі можете задавати, хто хоче, мені запитання. Постараюся на них відповісти, бо тема ця мало кому відома і досі жахливо заполітизована. Виною тому є сучасна неофеодальна олігархічно-кланова структура нашої влади, де у всіх "рильце в пушку". Їм досі потрібна вибіркова історія, а ще та, яка б була вигідна і не дратувала Москву, свідченням чого є антиукраїнська політика Табачника з приводу української мови та історії України, звідкіля прибираються або ледь згадуються неугодні Кремлю теми УПА, Голодомору, дещо із періоду УНР і т.д і т.п, список можна продовжувати.
10. voron / 18 березня 2012, 08:03 Вставити цитату
Хотілося дізнатися про зв"язок Левченка із махновцями. Він пропонував Махнові спільно створити "Всеукраїнський ревком".
11. voron / 18 березня 2012, 08:20 Вставити цитату
Дружня порада "оперуючи історичними, а не політико-демагогічними фактами, і спираючися на історичні джерела та наукові праці" бажано вказувати джерела.Тоді виникатиме менше запитань.
12. Віталій Токовий / 18 березня 2012, 11:15 Вставити цитату
Щодо зв'язків Левченка із Махном, то, як зазначають полтавські історики В. Граб та В. Ревегук, Андрій Іванович пересікся із Махном вперше якраз під час зазначеного мною рейду через Малу Перещепину — Говтву — Хорішки — Решетилівку — Опішне — Білоцерківку - Переяславщину. До речі, на Переяславщині до відбірного загону Левченка пристали невеликі сили місцевого отамана також уенерівського забарвлення Гаврила Тарасовича Куреди (Курати) в кількості близько 500 чоловік піхоти та 250 кавалеристів.
Так от В. Граб, зокрема, зазначає, що під час рейду сили Левченка мали бої із частинами Червоної армії, здійснювали нападаи на радянські установи, склади тощо. У районі села Гупалівки вступили у збройну сутичку із загоном Махна. Після порозуміння Махно запросив Левченка на переговори. Махно запропонував Левченку приєднатися до його армії або діяти окремо, але підпорядковуватися його наказам (В. Ревегук "Отамани Полтавського краю - борці за волю України"), обіцяючи взамін надати зброю та людей, насамперед досвідчених кулеметників, якими махновці славилися. Переговори нічого не дали, оскільки отамани сповідували надто різну ідеологію: державницьку сповідував Левченко, анархо-комуністичну Махно.Тож якщо між отаманами і велася якась розмова про створення "Всеукраїнського ревкому", то вона не втілилася в життя внаслідок зазначених мною розбіжностей у ідеології.
Назрівав конфлікт, піком якого стало те, що так звана "комиссия антимахновских дел", при загоні Махна, як зазначають у книзі "Дорогами Нестора Махно" відомі дослідники А. Білаш та В. Білаш, засудила Левченка до розстрілу а загін до роззброєння начебто за "антисемітські погляди і часткові погроми", хоча ніяких документів, які б підтверджували такі випадки в загоні Левченка немає. Не звинувачували його в цьому і більшовики, коли над Андрієм Івановичем відбувався судовий процес у 1923 році. Саме тому, Левченко таємно залишив Махна вночі і зник разом зі своїм загоном. На той час, як я вже зазначав, Левченко вважав Махна
13. Віталій Токовий / 18 березня 2012, 11:17 Вставити цитату
безідейним і їхні погляди на розбудову України різко різнилися: в той час як Левченко виступав за незалежну українську державу у вигляді Української Народної Республіки, Махно закликав селянство створювати собі на місцях таку владу, яка їм буде зручною, яка заманеться.
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Щоб прокоментувати матеріал, Вам необхідно зареєструватися, або увійти на сайт під своїм логіном




Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації