Приїхала в Кобеляки до батьків погостювати і, як зазвичай, перечитала останні номери «Ехо» — завжди цікаво, чим живе моя мала батьківщина. З-поміж інших дуже зацікавила новина про планування будівництва притулку для бездомних собак. Аналогічна проблема нині дуже актуальна і в Харкові, де я проживаю більше 10-ти років. Тож вирішила поділитися своїми міркуваннями щодо проблеми масового розмноження і такого ж масового знищення дворняг.
Харків «кишить» бездомними собаками. Особливо це стосується районів з новобудівлями. Під час будівництва нового будинку «добрі» люди підкидують цуценят, яких потім підгодовують будівельники. До моменту закінчення будівництва цуценята перетворюються на дорослих собак і вважають нову багатоповерхівку своїм домом, то ж і тримаються місцевості поблизу. Так кожен дім «опікає» зграя собак численністю 10-20 особин.
Таких чотириногих сусідів отримали і ми, коли два роки тому переїхали в новенький 10-поверховий будинок недалеко від центра Харкова. Клопоту від зграї дворняг було багато. Літо 2010 року видалось надзвичайно спекотним, то ж собаки виривали ями прямо в квіткових клумбах і поодинці чи парами лежали в цих прохолодних землянках. Граючись, дворняги стягували зубами білизну, що висихала надворі, а потім ще й самі в неї закутувались. Уночі неможливо було спати: закриєш вікно — спекотно, відкриєш — нестихаючий до ранку гучний гавкіт… У пошуках їжі собаки діставали з контейнерів пакети зі сміттям і розтягали його по всій території навколо будинку, а нужду справляли прямо в пісочницю на дитячому майданчику. А чого варта картина, яку ми були вимушені постійно спостерігати разом з малими дітьми, коли за двома дворовими «королевами» бігало більше десятка кобелів, яким по черзі діставалась роль «фаворита». Як наслідок — кожні 2-3 місяці кількість зграї збільшувалась в середньому на 5 собак.
Жителів будинку собаки вважали за своїх і не чіпали, а ось гостям і звичайним перехожим нерідко перепадало від собачих зубів. Можливо, хтось із таких покусаних «жертв», а може, звичайний житель будинку, якому добряче насточортіла ця дворова зграя, взявся за знищення собак. Кількох псів очевидно збив автомобіль, але більшість були просто отруєні. І хоча особисто у мене ніколи не підіймалась рука отруїти (чи вбити іншим шляхом) тварину, я, чесно кажучи, зітхнула з полегшенням. Гуляти вдень і спати вночі стало спокійніше, а навколо будинку — чистіше.
Тож уже більше року дворових собак біля нашого будинку немає. Але дуже багато їх бігає навколо інших будівель. Страшно іти самій, а з дітьми — тим більше. Тому з метою захисту від собак я придбала і завжди з собою ношу… електрошокер. Варто якійсь собаці лише загарчати в наш бік — натискаю кнопку і від гучного тріску електричного розряду вона біжить далі ніж бачить. Негуманно? Відповідаючи на запитання Людмили Пряхіної (стаття «Діти чи собаки» в № 12 (451) від 23.03.12 р.), скажу: для мене в першу чергу — мої діти, а в десяту чи двадцяту — собаки.
До речі, і в Харкові, і в Кобеляках, поруч з проблемою бездомних собак, існує також проблема домашніх собак, яких хазяїни випускають «погуляти» на вулицю. Добре, якщо це такса чи пекінес, а коли дорогу перекриває ротвейлер чи кавказець — тут уже не до жартів. І що найцікавіше — хазяїни собак в один голос стверджують: «Та він нікого не трогає!», «то вона гратись хоче» і т. п., а про випадки, коли собаки ні з того ні з сього загризають не тільки перехожих, а й своїх хазяїв, ніби й забули. Впевнена, що якби у місті проводилась стерилізація (чи відстріл) собак, що бігають по вулицях, хазяї б 10 раз подумали перед тим, як випускати з двору свого улюбленця, щоб той «погрався» з перехожими.
Таким чином, я — за регулювання кількості дворових собак людьми. Але це не повинен бути кривавий відстріл, коли собак, ще живих, залишають помирати прямо на вулиці на очах у малих дітей, як це масово проводилось у Харкові! На мій погляд, найоптимальнішим рішенням є стерилізація собак, причому достатньо стерилізувати собак однієї статі. Тих, хто називає відстріл варварським методом і виступає проти стерилізації, я б попрохала вказати конкретний шлях вирішення цієї проблеми. Критикувати пропозиції та справи інших можна вічно, а запропонувати чи зробити щось конкретно спроможні лише одиниці.
От і будівництво притулку для собак — справа конкретна і благородна, але… Як справедливо помітили місцеві жителі, котрих опитувала журналіст «Ехо» — годувати собак, залишаючи поза увагою голодних бездомних людей — як мінімум, нелогічно… Можливо, варто скористатися ідеєю Пряхіної Л. про залучення будівель місцевої організації мисливців та рибалок в якості того самого собачого притулку?..
У Харкові існує багато організацій з захисту тварин, функціонують міні-притулки. А на найпопулярнішому сайті міста заведений спеціальний розділ, куди добровольці викладують фотографії тварин, здебільшого собак — помитих, нагодованих і стерилізованих! Таким чином, кожен бажаючий має можливість вибрати собі домашню тварину по опису та фотографії. Шкода, що таких бажаючих набагато менше, ніж «пропозицій», але це краще, ніж нічого. А от сама ідея — з метою пошуку нового хазяїна для тварини розміщувати в газеті чи на спеціальному стенді в центрі міста фото та опис бездомних тварин, яких тимчасово доглядають захисники тварин чи працівники майбутнього притулку — може с успіхом реалізовуватися і в Кобеляках.
