Шкільне життя дитини — лише на перший погляд просте заняття. А насправді для дитини — це нелегка праця.
Дитині, так само як і дорослій людині на робочому місці, потрібні певні зусилля і час для того, щоб «втягнутися» в робочий ритм, відчути себе кваліфікованим спеціалістом, отримувати задоволення від своєї діяльності. Початок навчання в школі дуже важливий і дуже відповідальний для дитини не лише в шкільному житті, а інколи і для подальшого життя. Тому ми, дорослі, маємо їм допомогти адаптуватись на перших кроках навчальної діяльності. Так само, як ми допомагали своїй дитині вчитись ходити, їсти, одягатись і т. п.
Сьогодні перед вашою дитиною постали інші життєві проблеми. Час ігор і вільного почування завершився: потрібно певний час висидіти за партою, дотримуватись певних правил, активно сприймати те, що говорить вчитель. Потрібно обмежувати свою свободу, бажання, діяльність. А це робити не так просто. Ще не зовсім зрозуміло — для чого все це. Поряд з усім цим ще ж потрібно писати, читати, а воно не виходить, та і бажання його робити немає. Бо по телевізору, в комп’ютері є набагато приємніші речі. А ще твої дії перевіряють, оцінюють. Та і сам бачиш, що в тебе не так, як у сусіда по парті. І по-старому хочеться пожити. Скільки проблем! Однак, це не всі проблеми першокласників. Дуже важливо батькам знати, що ваша дитина в цей період має ряд анатомо-фізіологічних особливостей. Насамперед дитина росте і розвивається, відбувається активне дозрівання організму. До 7 років завершується морфологічне дозрівання лобних долей великих півкуль кори головного мозку. Зростає рухомість нервових процесів, порівняно з дошкільним періодом, врівноважуються процеси гальмування та збудження, хоча процеси збудження переважають. І саме цим обумовлена непосидючість, підвищена емоційність, рухливість (особливо при перевтомі) дітей.
У цей же період відбуваються значні зміни в розвитку органів і тканин тіла, що збільшує фізичну витривалість організму. Але цього ще не достатньо — працездатність дитини падає вже через 20-30 хвилин праці. Розвиток великих м’язів переважає дрібні, тому дітям важко вдаються тонкі, точні рухи при письмі і т. п. Погано розвинута координація.
Шкільне життя дитини важливе не лише розвитком пам’яті, уваги, мислення, сприймання, а ще і розвитком особистості. Особливо важливо формування у дитини почуття соціальної і психологічної компетентності (цінності «Я»). А при негативному розвиткові — почуття соціальної і психологічної неповноцінності (що може перейти не лише в подальше шкільне життя, а і в доросле). На мою думку, це одна із причин алкоголізації, наркоманізації суспільства. Механізми формування соціальної і психологічної неповноцінності дуже різноманітні. Багато залежить від учителя, його вміння і майстерності спілкування з дітьми, оцінювання навчальних дій, поведінки і особливо поваги до особистості дитини. Важливу роль у формуванні неповноцінності відіграють самі батьки. Зрозуміла річ, що батькам хочеться, щоб їх дитина добре навчалась і була успішною в усьому. Іще їм хочеться, щоб їх дитина «виправила» недоліки із їхнього життя та була кращою за дитину сусіда і т. п. Якщо в дитини не виходить письмова робота чи читання, то, як правило, батьки виходять із себе і починають розповідати дитині, яка вона слабка, тупа, куди в неї дивляться очі і куди стоять руки. А далі — муштра, нарікання, покарання. І все, з точки зору дитини, несправедливо, образливо, принизливо.
Якщо у вашої дитини щось не виходить так, як вам хочеться чи вимагає програма, то це не означає, що ваша дитина тупа, лінива і т. д. Не поспішайте… Спробуйте все спокійно проаналізувати і уяснити, що надмірними, непосильними вимогами до дитини можна відбити бажання до навчальної діяльності назавжди. Хто з дорослих бажатиме щось робити, якщо йому постійно робити зауваження, обзивати і т. п.? Це найголовніше!
Процес навчання повинен будуватись так, щоб дитині все, що вона робить, було посильно і приносило задоволення від праці. Це — єдино вірний шлях до росту, розвитку і здоров’я! Якщо ви працюєте з дитиною, то обов’язково при будь-якій вдалій дії похваліть її. Заслужена похвала — це стимул для подальших вдалих дій і вироблення в дитини впевненості у собі!
Серйозною загрозою для дитини є перевантаження. І тоді на перший план виходить збереження її здоров’я. Якщо ваша дитина з радістю і цікавістю ходила до школи, а потім це все зникло та ще, можливо, з’являються головний біль, болі в животі, поганий сон, відсутність апетиту, дитина зробилась дратівливою, ображається на дрібниці — це найперші ознаки перевтоми! Особливо чутливі до цього шестилітки. Мене дивує і позиція вчителів, які несуть за це відповідальність, і позиція батьків, які сліпо ідуть за вимогами вчителів. Підкреслюю, що шестилітки мають відповідну програму, розраховану на їх вікові особливості та можливості. Шестиліткам домашні завдання не задають не тому, що це комусь так захотілось, а тому, що їх можливості обмежені і перевантажувати їх не можна, хоча резерви в них є. Розумію вчителів, яких система зобов’язує мати результат, але не розумію батьків, які за «результатом» не бачать, якою ціною дитині він дається. І що буде зі здоров’ям дитини в 30-40 років, коли у такому віці вже цілий «букет» болячок?
Хочу привести слова корейського професора медицини Пак Чже Ву: «Якщо ви бажаєте, щоб ваша дитина була виховна, культурна, трудолюбива, ви повинні навчитись чекати.
Саме нетерплячість батьків і закріплює в дитині гірші якості. Ми не вміємо дочекатись тієї пори, коли недоліки зникнуть самі. Ми схожі на малюка, який посадив зернину і через кожні півгодини її викопує та дивиться, чи не виросла вона. А потім дивується — чому вона не проросла і переживає (сердиться), що йому дісталась погана зернина.
Тому не потрібно поспішати, тут суворий закон «швидкість і натиск» не допоможе. Тут краще всього підійде інший закон — «терпіння і час». Повірте, немає закону сильнішого за нього, йому підвладне все!»
На закінчення цієї бесіди хочу зробити коротенький підсумок: постарайтесь ніколи не кричати на дитину, а тим більше — бити її. Не «муштруйте» дитину, а старайтесь уміло чергувати відпочинок і працю. Якщо дитина з вашою допомогою справляється із завданням, то у неї все нормально, вона не тупа, не дурна. Старайтесь завжди і регулярно цікавитись думками і переживаннями дитини; навчіть дитину планувати і працювати. Дуже ефективні і корисні роботи з пластиліном, малювання, розфарбовування, конструювання. Дитині потрібно побільше рухливості, свіжого повітря, мінімум телевізора та комп’ютера, плюс добре харчування. Пам’ятайте народну мудрість: «Щоб з дитини виростить людину, потрібно сили і ума. Не бійся похвалить дитину, а бійся скривдить задарма!»
Сьогодні ми розглянули головні проблеми першокласників, але насправді їх значно більше. Кожна дитина — це окремий сорт «рослини», яку потрібно «доглядати» лише за тією технологією, яка підходить лише їй одній.
