На субсидоване агрострахування наступного року уряд має намір виділити 150 млн. грн. Так записано в проекті бюджету-2013. Та чи одержать таку суму учасники страхування сільськогосподарської продукції, що здійснюється за державної підтримки?
Відповідь на поставлене питання ще зарано давати. Бюджетний процес є доволі тривалим у часі. Тим паче, що Верховна Рада повернула уряду проект бюджету на доопрацювання.
Директор Департаменту фінансово-кредитної політики Міністерства аграрної політики та продовольства Баграт Ахіджанов не виключає, що в ході підготовки остаточного варіанту бюджету на наступний рік державний внесок, спрямований на підтримку субсидованого агрострахування, може збільшитися. І це не має ніякого стосунку до депутатської або урядової щедрості.
Під час київської прес-конференції 10 жовтня Баграт Ахіджанов розповів, що замість 13 існуючих програм розвитку села уряд хоче запровадити лише одну, але комплексну. А кожна масштабна програма вимагає значних коштів на її реалізацію. Тож з’являється можливість у межах цих потужних бюджетних асигнувань знайти таку кількість грошей, що цілком задовольнить потреби страховиків та аграріїв, які візьмуть участь у субсидованому агрострахуванні.
Але все це плани. Нинішні ж реалії набагато скромніші. На підтримку субсидованого агрострахування у поточному році уряд виділив 70 млн. грн. Втім, не будемо казати – «лише 70 млн. грн.».
Почнімо з того, що до цього кілька років поспіль в Україні взагалі не було субсидованого аграрного страхування. Воно зійшло нанівець, як тільки до нашої країни завітала економічна криза. Тоді ж з’ясувалося, що уряду на все катастрофічно не вистачає грошей. Це виявилося достатньо вагомою причиною для того, аби залишити страховиків та сільгоспвиробників наодинці з проблемами, які постали перед ними на повний зріст.
Тож відродження субсидованого агрострахування є значною подією. І не лише тому, що у нинішньому дірчаному держбюджеті знайшлися хоч і незначні, а все ж такі потрібні селянам та страховикам суми. За цим стоїть значно вагоміше явище, яке гривнями не виміряти. Йдеться про те, що держава повертається в агрострахування, стає у цій справі партнером для страхового та аграрного бізнесу.
Втім, не станемо аж надто довго аплодувати всім причетним до впровадження субсидованого агрострахування. Як показує практика, воно дається нелегко. 9 лютого Верховна Рада тільки з другої спроби спромоглася ухвалити закон «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою». Передбачалося, що його паперове життя триватиме до 1 липня, а після цього він набере чинності.
Згаданий закон зазначеного числа таки запрацював, але… лише в чиновницьких документах. Дотепер він не може повноцінно функціонувати, бо не підкріплений багатьма нормативними актами. А без них, мов без сили, – формально існує, а скористатися ним майже неможливо.
Тих перешкод на київській прес-конференції називалося чимало. Одна з них стосується добровільного ліцензування, яке є обов’язковим для тих страхових компаній, що надають послуги сільгоспвиробникам.
Річ у тому, що донедавна страхові компанії хоч і займалися агрострахуванням, але робили це у відповідності до ліцензії, яка передбачала майнове страхування. Маючи її, можна було страхувати і посіви, і будівлі і багато що інше. Виходив такий собі «страховий» компот – навар є, а смаку кожного окремого інгредієнту не відчуваєш.
Можливо, як для компоту це і добре, але ж ми говоримо про агрострахування. А воно полюбляє точну статистику. У ній, як в таблиці множення, все має стояти на своєму місці. А як за майновим страхуванням можна визначити, скільки посівів застраховано, скільки будівель та інших речей?
Ніхто не міг дати чіткої відповіді на поставлені питання. Тому й вирішили: майнове страхування – це одне, а те, що стосується сільськогосподарської продукції, – зовсім інше. Відтак, і ліценція на надання відповідних страхових послуг має бути іншою.
Сказано – зроблено: запровадили нову ліцензію, а страхові компанії ніби й не чули про неї, бо не поспішають її одержувати. За інформацією члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Валентини Левченко, перша заява на видачу ліцензії на добровільне страхування сільгосппродукції надійшла лише 23 серпня. «На сьогодні надійшло 8 заяв. Ми прийняли 4 позитивних рішення. Три компанії навіть ці ліцензії отримали».
Четверта компанія, як з'ясувалося, за цей документ ще не сплатила гроші і як тільки вона розкошелиться, то одразу поповнить лави вже ліцензованих колег.
Від Валентини Левченко вдалося дізнатися, що бажаючих стати наступними ліцензійними щасливчиками теж небагато. Заявки на отримання вкрай потрібної ліцензії подали ще 3 компанії. Хоча, за даними Проекту Міжнародної фінансової корпорації (IFC, Група Світового банку) «Розвиток агрострахування в Україні», в нашій країні серйозно агрострахуванням займається приблизно 15 компаній.
Президент Ліги страхових організацій Наталія Гудима не впевнена, чи варто аж так поспішати з видачею нових ліцензій. Мовляв, вони не відіграють вирішальної ролі: і раніше страховики добре справлялися зі своїми обов’язками, тож впораються з ними так само успішно і за наявності субсидованого агрострахування. Головне зараз - запустити його в роботу. Тим паче, що вже розпочинається осінній сезон агрострахування.
Баграт Ахіджанов не сумнівається у тому, що субсидоване агрострахування запрацює вже у цьому році. На сьогодні власники 600 тис. гектарів вже виявили бажання скористатися його можливостями. Щоправда, представник міністерства під час прес-конференції попередив, що це не офіційні дані, які мають документальне підтвердження, а результат проведеного його відомством опитування.
Після озвучення такої інформації можна було б полегшено зітхнути, якби не інша проблема, яка вже не стукає, а грюкає у двері. І стосується вона створення Агрострахового пулу. Особливу стурбованість щодо його відсутності демонструють представники страхового ринку та парадокс полягає у тому, що саме від їх бажання і конкретних дій залежить – з’явиться така структура чи ні.
Принаймні, такої думки керівник Проекту IFC Гарі Роше: «Ми кілька років працювали над ідеєю про страховий пул. У нас вже підготовлено його статут, розроблені положення про порядок його створення та функціонування. Ми не могли запровадити їх раніше, бо спочатку треба було вирішити питання про отримання страховими компаніями ліцензій. Зараз ліцензії вже видаються і тому немає причин зволікати. Тепер все залежить від рішення страхових компаній, які мають вступити до пулу».
Гарі Роше погоджується з тим, що Міністерство аграрної політики та продовольства має рекомендувати страхові компанії, які вступатимуть до Агрострахового пулу. «Ми вважаємо, що це абсолютно логічне рішення, тому що тут йдеться про розпорядження бюджетними грошима. А розпорядником є міністерство. Тому воно і вирішує, хто має бути членом пулу».
Гарі Роше переконаний, що довго чекати з початком функціонування Агрострахового пулу не варто. «Дочекаємося вступу до пулу п’ятнадцяти компаній і дамо їм зелене світло. Хоча, з іншого боку, до пулу можуть вступити дві чи три компанії, які потім можуть запросити всі інші».
Проблеми існують для того, аби їх вирішувати. Це – аксіома і вона підтверджується життям. Так, президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко говорить, що торік українські аграрії за відсутності сучасного методу управління трьома групами ризиків втратили понад 70 млрд. грн. До числа цих ризиків належать політичні, які пов’язані з діями влади, цінові та природно-кліматичні. Вартість останніх оцінюється майже у 20 млрд. грн. Саме тому Леонід Козаченко визнає: «Агрострахування має дуже велике значення для розвитку сільського господарства». Особливо, якщо його учасником стає держава.
