Або чому далекі береги миліші нам за рідні полонини і як так зробити, щоб сільський зелений туризм зайняв достойне місце як в економіці села, так і душі городянина?
Донедавна українська влада більше говорила про сільський зелений туризм, ніж допомагала йому. Сьогодні ж вона про нього навіть говорити перестала. Відтак, він змушений виживати в умовах, які не можна вважати прийнятними. Принаймні, так випливає з інтерв’ю з головою правління Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні Володимиром ВАСИЛЬЄВИМ.
— Закінчилися Різдвяні канікули. Відгуки від них найліпші. Тільки й чутно – той відпочивав на гірських курортах в Альпах, той літав до Об’єднаних Арабських Еміратів, Таїланду. І нічого про враження про проведений час в українському селі. Невже сільський зелений туризм нині перебуває у повному занепаді?
— Наше село також не залишилося поза увагою туристів. Так, у Карпатському регіоні, як завжди, у цей час було багатолюдно. Більшість садиб сільського зеленого туризму, маленькі котеджі готельного типу були заповнені.
Що стосується інших регіонів, то, дійсно, тут все ще невирішеними залишаються численні проблеми. Понад усе це стосуються центральних та східних регіонів. Вони не надто переймаються долею сільського зеленого туризму. І це за наявності потрібних для створення нових агротуристичних продуктів ресурсів.
Ми помічаємо, що міські жителі сьогодні ретельно рахують свої гроші. Більшість з тих, хто раніше відпочивав за кордоном, тепер надають перевагу відпочинку в Україні. Тож сільський зелений туризм зберігає можливості для свого розвитку.
— Тоді як би ви охарактеризували його нинішній стан?
— Я би сказав так – в останні роки спостерігається застій. У 2010 році закінчилася п’ятирічна програма, яка передбачала державну підтримку розвитку сільського зеленого туризму. Протягом наступних двох років не було кому долучитися до розробки нової програми.
Зміна структури керівництва туристичною галуззю також негативно позначилася на ситуації. Професійні організації, які працюють у сфері туризму, звернулися до Президента України з проханням повернути туристичну галузь до сфери Міністерства культури. Саме там вона, на наше переконання, має перебувати. Тому що туристи, які виявляють бажання відпочивати в сільській місцевості, можуть посприяти розвитку культури та історії. І, навпаки, культурна та історична спадщина, яка особливо ретельно зберігається в селах, може надати друге дихання сільському зеленому туризму.
— Чому у тій же Європі сільський зелений туризм процвітає, а у нас тривалий час все ще перебуває у зародковому стані?
— Тому що у нас немає відповідної державної політики. А політики немає, тому що на державному рівні досі відсутнє розуміння важливості сільського зеленого туризму.
Сьогодні у селах вкрай важко знайти роботу. Так сталося після того, як в небуття пішли колгоспи та радгоспи. Фермерських господарств обмаль – близько 40 тисяч на всю країну. Вони не вирішують проблеми безробіття. Бюджетна сфера теж не надто розгалужена в селі.
Питання – як за умов, що склалися, зайняти людей? У тій же Європі, про яку ви щойно згадали, вже знайшли на нього відповідь. Там розвивають сільську гостинність. Лише у сільській місцевості країн ЄС нараховується близько 2 млн. ліжко-місць. Сільський відпочинок за своєю популярністю поступається лише морському.
Сільський зелений туризм здатен якщо не повністю, то хоча б частково зайняти сільське населення. Тому у формуванні та реалізації політики розвитку сільських територій, сільського зеленого туризму ми особливо зацікавлені. Це надає сільським жителям можливість збільшувати свої доходи, створювати економічні передумови для розвитку територіальних громад.
Не хочу зациклюватися лише на питаннях економіки села. Є й інші, не менш вагомі. Наприклад, чимало наших співвітчизників щороку їдуть на відпочинок за кордон і везуть туди за собою гроші, зароблені в нашій державі. Чи розбагатіє наша країна, якщо ми будемо працювати вдома, а відпочивати – на чужині?
До слова, близько 80% громадян країн Євросоюзу користуються послугами агротуризму, які надають їх співвітчизники.
Я впевнений, що сільський зелений туризм вже зараз здатен запропонувати нашим людям цілком прийнятні умови відпочинку. У нас вистачає своєї екзотики, своєї історії, духовності. Зрештою, свою країну треба знати не лише за підручниками.
Я так дивлюся на сільський зелений туризм. Я так розумію його. Але цього дотепер не хочуть розуміти і бачити наші чиновники. Тому наша сфера перетворилася на безхозну.
Раніше при Президенті України існувала Рада з питань туризму та курортів. Вона об’єднувала галузеві міністерства, які опікувалися туризмом, культурою, підприємництвом, розвитком сільських територій. Рада була тим центром, який планував та координував розвиток туризму на загальнонаціональному рівні, в тому числі й сільського зеленого туризму. Сьогодні такої Ради немає.
— Як ви вирішуєте проблеми сільського зеленого туризму за відсутності куратора в системі державної влади?
— Ми намагаємося їх вирішували, але, на жаль, центральні виконавчі органи до цього не долучаються. Як і у попередні роки, нашій роботі сприяють міжнародні благодійні фонди.
Державна агенція з туризму та курортів (нова структура, яка була створена десь два роки тому) не стала правонаступником свого попередника — Державної служби з туризму та курортів. На жаль, вона не взяла до свого активу все те найкраще, що у сфері туризму і, зокрема, сільського зеленого туризму було напрацьовано за попередній час. Більше того, Державна агенція взагалі відхрещується від цієї сфери, посилаючись на Міністерство аграрної політики та продовольства.
— Як на такі пропозиції реагує Мінагрополітики?
— Останнім часом ми почали налагоджувати з ним контакти. Так, міністерство готує програму «Рідне село». На нашу думку, сільський зелений туризм дуже добре вписується в її концепцію.
Наразі спільно з міністерством відпрацьовуємо відомчий наказ, яким буде затверджено план заходів щодо розвитку сільського зеленого туризму на період до 2015 року. Весною цього року на замовлення Міністерства аграрної політики і продовольства та Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму розпочнеться двотижнева навчальна програма для людей з вищою освітою, які мають пряму причетність до сільського зеленого туризму і всіляко сприяють його розвитку. Мета програми – підвищити їх кваліфікаційний рівень. По її закінченню слухачам будуть видані відповідні свідоцтва державного зразка. Впевнений, що це навчання посприяє поліпшенню якості послуг, які надаються у сфері вітчизняного сільського зеленого туризму, допоможе його подальшій популяризації як в Україні, так і за її межами.
— Як місцева влада ставиться до сільського зеленого туризму?
— У грудні минулого року ми провели Всеукраїнську конференцію на тему формування політики розвитку та функціонування сільського зеленого туризму в Україні. До участі в ній запросили представників усіх обласних державних адміністрацій. Однак лише третина з них відгукнулася на наше запрошення.
Я впевнений, що більшість областей, особливо тих, де спостерігається високий рівень незайнятості сільського населення, змінять своє ставлення до сільського зеленого туризму. Вони змушені будуть це зробити. Рано чи пізно, але життя підштовхне їх до цього.
— В яких регіонах найбільше розвивається сільський зелений туризм?
— Насамперед, можна говорити про західну частину нашої держави. Сьогодні йдуть розмови про Київську область. Тут в розвиток сільського зеленого туризму можуть бути вкладені певні інвестиції. Я думаю, що в перспективі цікаві пропозиції будуть надходити з Полтавської, Хмельницької, Житомирської, Черкаської, Кіровоградської областей. Там є значні ресурси і розуміння на рівні місцевих громад та місцевих органів влади, що цей вид діяльності необхідно розвивати.
— Хто найчастіше користується послугами сільського зеленого туризму?
— Сільський зелений туризм повинен мати свого прихильника. Йдеться не про готельний бізнес, який втягується в орбіту сільського зеленого туризму. В даному разі ми говоримо про селянські садиби, які облаштовані за всіма нормами і здатні прийняти на відпочинок городян.
Послугами присадибного сільського зеленого туризму переважно користуються міські люди середнього віку — від 25 до 45 років. Зазвичай, вони мають власний бізнес, на відпочинок приїздять сім’ями. Їх приваблюють сільська тиша, сільські краєвиди, можливості пожити в сільській родині, налагодити контакти з новими людьми, споживати продукцію, яка вирощується на городі, познайомитися з традиціями та культурою певної місцевості.
Сільський зелений туризм здатен задовольнити потреби як любителів пасивного, так і прихильників активного відпочинку. У цьому сенсі він є універсальним і це теж йде йому на його користь.
