12-го квітня у Новосанжарській дитячій музичній школі проходить звітний концерт. Учні та викладачі закладу протягом двох годин дарують глядачам справжню музику.
Звітні концерти у музичній школі — це чи не єдина можливість для пересічного новосанжарця послухати живу класичну музику. При чому, музику різножанрову, не схожу за настроєм та емоціями. Звуки бандури традиційно сумні та задумливі, труби — журливі та протяжні, фортепіано — енергійні та сильні.
Слухаєш трубу Владислава Луговського і стає сумно, дуже сумно від його «Пісні». У таких творах немає слів, але їх можна зрозуміти по звучанню. А от інший номер, який маленька талановита вихованка школи Каміла Олійник виконує на фортепіано, пролітає над залом, як коротка літня гроза. Її «Відьма» — легка і водночас загрозлива. Маленькі пальчики юної піаністки бігають по клавішах так вільно і впевнено, що не зааплодувати їй просто неможливо. А разом із іншим учнем, Владиславом Шевченком, Каміла влаштовує глядачам справжній «Галоп». Грають вони в чотири руки, грають дуже швидко, у високому темпі. І виходить це у них красиво.
Бандуристки музичної школи — це окрема частина програми. За скромним переконанням автора, на концерт варто було б прийти тільки заради того, щоб послухати, як тонко і красиво вони грають на тонких і тремтливих струнах. До вже знайомих нам майстровитих викладачів Тетяни Гусак та Світлани Яремко долучаються їхні вихованці — Аня Дев’ятко, Аня Охрей, Катя Горпинченко. Коли вони виходять на сцену разом і грають так злагоджено, немов би один музикант, це варто чути.
У перерві між виступами до мікрофону підходить директор музичної школи Ірина Сергеєва. Вона вручає дипломи та грамоти призерам обласних конкурсів. Коли черга доходить до Каміли Олійник, керівник закладу сумно зізнається — подарувати дівчинці нічого, адже свій диплом вона отримала ще в Полтаві. Натомість після невеликої паузи Ірина Сергеєва говорить, що вирішила від себе зробити талановитій вихованці сюрприз. За секунду його виносять на сцену, розкривають і розгублена, але радісна Каміла отримує з рук директора клітку з папужкою. У залі аплодують. Виходить якось тепло і по-домашньому.
А перед очі публіки виходить хор викладачів, яким традиційно керує Зоя Асауленко. Співають сильно та красиво, так, що не соромно ні перед глядачами, ні перед власними учнями.
У програмі концерту знаходиться місце і для колишніх випускниць музичної школи. Спочатку до фортепіано виходить Ілона Хоменко. І як же вона грає! Швидко, сміливо, впевнено. Складається враження, що це не інструмент видає такі чарівні звуки — музика йде просто з тонких, але сильних пальців піаністки, які літають, ніби не торкаючись клавіш. Глядачам лишається якомога довше затримувати дихання і слухати, слухати, слухати, подумки прохаючи, щоб ця насолода не закінчувалась.
Після завершення номеру здається, що зіграти краще просто неможливо. Але за кілька хвилин за фортепіано сідає інша колишня випускниця — Лілія Злобинець. Вона грає так легко, що здається — це найлегша справа у світі. Хоча насправді розумієш, скільки зусиль та часу потрібно витратити, щоб грати ТАК! Грає вона так сильно, що після завершення композиції глядачам потрібна невелика пауза, аби хоч трохи відійти від того шквалу емоцій, який щойно пролетів залом.
Концерт завершується. Музикантам дарують квіти та говорять вдячні слова. Від імені всіх глядачів учасникам концерту дякує начальник відділу культури Зінаїда Киричок. Вона зауважує, що деякі юні музиканти навіть у власний день народження дарують глядачам свою талановиту гру. І під оплески глядачів вручає квіти іменинниці Ані Охрей.
— Я вдячна вам за те, що прийшли сьогодні послухати наш звітний концерт, — говорить, звертаючись до глядачів, Ірина Сергеєва. — Адже у ньому — наша цілорічна праця. Я вдячна усім — дітям, викладачам і батькам, які підтримують у наших юних талантах бажання навчатися та розкриватися.
Після завершення концерту лишається пошкодувати про одне: буває він лише один раз на рік. І наступного звітного доведеться чекати ще дуже довго.
