Восьмого травня у селі Світлогірське перепоховали останки радянських солдатів, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Щороку в День Перемоги лунають слова подяки в пам'ять про тих, хто пролив свою кров за нашу свободу. Люди несуть вінки і покладають живі квіти до пам'ятників загиблим солдатам. Провідують ветеранів, яких з кожним роком, на жаль, стає все менше. Але мало хто з нас в цей святковий день замислюється, що тисячі солдатів, які поклали своє життя в жорстоких битвах, до сьогодні вважаються безвісти зниклими. Сотні тисяч наших співвітчизників не поховані належним чином. І до їхніх могил ніхто не приходить, аби вшанувати пам'ять.
Безумовно, час минає, стираються болючі спогади. Але є такі люди, які вважають своїм обов'язком закінчити війну, поховавши останнього загиблого солдата. Один з них — це Володимир Підбуртний, житель села Світлогірське, голова громадської організації «Пам'ять».
Напередодні Дня Перемоги в селі Світлогірське відбулося перепоховання останків тринадцятьох воїнів часів Великої Вітчизняної війни, які були знайдені весною цього року в районі Тахтаївського гранітного кар’єру, розташованого на території Світлогірської сільської ради. А знайшли солдатів зусиллями Володимира Підбуртного.
За словами чоловіка, розшуком загиблих воїнів він займається у вільний від основної роботи час.
— В моїй сім’ї на війні загинули двоє братів моєї бабусі. І вони вважалися безвісти зниклими. Та з часом, останки одного з них вдалося розшукати. А іншого до цього часу так і вважають безвісти зниклим. Тому розшукувати останки загиблих воїнів я вважаю своїм моральним обов’язком, — каже Володимир.
А розшукує бійців чоловік за допомогою архівів та розповідей очевидців. Так, 2011 року вдалося знайти останки десятьох солдатів. А цього року вже тринадцятьох.
— За архівними даними, в районі села Переволочна 3 вересня 1941 року відбувся бій. Нашим воїнам був даний наказ ліквідувати німецький плацдарм в районі Переволочної. Та сили були не рівними. Адже там їх зустріли близько двох полків добре озброєної німецької піхоти. Наші бійці, імовірно, загинули від артилерійського обстрілу. В декого німці робили контрольні вистріли, адже поруч з останками були знайдені гільзи, — каже пошуковець. — Похованими солдати не були. Імовірно, німці їх просто присипали землею. Перші останки, які я побачив, були практично на поверхні землі.
Разом з гільзами пошуковці знаходять військові каски, залишки протигазів та гвинтівок. Опізнають бійців завдяки медальйонам на яких вказувалась інформація про солдата. Та, на жаль, не всі медальйони вціліли до сьогоднішніх днів.
— Цього разу ми знайшли один медальйон закатаний в гільзі, три ебонітових капсули та один дерев’яний медальйон. За допомогою ми звернулися до полтавського криміналістичного центру, куди відправили знайдені капсули разом з останками воїнів. Та ідентифікувати по медальйону вдалося лише одного солдата — Конона Кісіля, жителя села Чернятка, Бершадського району, Вінницької області. Дізнавшись ім’я загиблого солдата, ми вирішили розшукати його рідних. І завдяки начальнику обласного Управління внутрішніх справ генерал-майору Едуарду Федосову їх знайшли. Зараз вони так і проживають у Вінницькій області, — каже Володимир.
Заходи по перепохованню останків загиблих солдат часів Великої Вітчизняної війни розпочалися урочистою ходою центральною вулицею до меморіалу Братські могили. Колону супроводжував військовий оркестр та велика кількість людей. Більшість з них тримали в руках квіти. Дехто не зміг стримувати сльози.
Першому надали слово голові Кобеляцької райдержадміністрації Анатолію Таранушичу.
— За останні чотири весни на цьому священному місці ми зустрічаємося вже втретє, — каже Анатолій Олексійович. — У 2010 році ми провели в останню путь одного невідомого солдата, у 2011 році їх було десятеро, а сьогодні їх тринадцять. На жаль, з тринадцяти бійців вдалося ідентифікувати лише одного — Конона Кісіля, який 26 червня 1941 року пішов добровольцем на війну. І майже через три місяці загинув на кобеляцькій землі в районі села Переволочна. Тоді йому було всього 28 років. І якби він не загинув, то сьогодні йому б виповнилося рівно сто років. В рідному селі Чернятка на меморіальній дошці вдячні земляки викарбували ім’я Конона Кісіля. Але всі ці 72 роки там значилась відмітка — пропав безвісти. Дякуючи нашим пошуковцям, вдалося ідентифікувати ім’я загиблого воїна. І вже завтра всі його односельці знатимуть про героїчний шлях свого земляка і місце, де він знайшов свій останній спочинок, — підсумував Анатолій Таранушич.
Перед присутніми виступили і керівники області, і голова Кобеляцької районної ради ветеранів Григорій Кіян.
Останніми до мікрофону підійшли онуки Конона Кісіля. Вони представились Володимиром Федоровичем та Леонідом Олександровичем.
— З глибокою тривогою на серці ми сприйняли звістку про те, що саме на вашій полтавській землі воював і загинув наш дідусь. Це повідомлення ще раз нагадало нам про те, що пошуки загиблих воїнів тривають і невідомих могил з кожним роком стає все менше, і менше, — кажуть чоловіки.
Разом з собою вони привезли грудочку вінницької землі, яку вирішили поховати разом з останками дідуся. Зі словами вдячності вони звернулися до членів пошукової організації «Пам'ять», які і допомогли його розшукати.
— Тепер ми знаємо, де могила нашого дідуся. Дякуємо вам, — сказали зі сльозами на очах чоловіки.
Після промов виступаючих, благочинний Кобеляцького району протоієрей отець Василій провів поминальну панахиду та поховання знайдених решток солдат у братській могилі. Після молебню за загиблими, присутні вшанували їхню пам’ять хвилиною мовчання. Церемонія перепоховання завершилася військовим салютом та покладанням квітів до пам’ятника героям.
Насамкінець, двоє маленьких дівчаток запустили в небо двох голубів, символів миру на землі.
