Відколи почав діяти ЗУ «Про доступ до публічної інформації» чиновники заходились грати у наперстки із тими, хто пише їм запити. Один із популярних трюків – платні друк і копіювання тої інформації, яку можна передати онлайн безкоштовно. Задум тут один – відтягнути передачу інформації і відбити бажання у громадян робити запити.
29 липня Віктор Таран, директор Центру Політичних Студій та Аналітики, звернувся із запитом на копії протоколів засідань Комітету ІР з питань національної безпеки та оборони. У відповідь вислали квитанцію на 86 гривень 25 копійок. Комітет обіцяв переслати копії на емейл лише у випадку сплати послуг копіювання (сканування).
Недавно Сергій Андрушко з Руху «Чесно» купив за 73 гривні протокол та стенограму засідання бюджетного комітету. Такі документи мали б бути у вільному доступі на парламентському сайті. Натомість Апарат ВР виставив рахунок за послуги друку або копіювання.
Раніше Центр Політичних Студій та Аналітики виявив практику ненадання документів електронкою у трьох містах – Харкові, Херсоні та Сумах. За цифрову копію декларації мера Харкова вимагали 76 грн. 85 коп., за декларацію мера Херсона – 8 грн. 48 коп., міського голови Сум – 206 грн. 64 коп.
Справа, звісно, не тільки в грошах. З іншого боку, середня зарплата в Україні станом на червень 2013 року – 3380 гривень і вигідно вирізняється лиш Київ – більше 5 тисяч. Тут для провінційного активіста чи журналіста копійка гривню береже і витрачати сотні гривень на макулатуру зовсім не хочеться.
Знаючи, що закон дозволяє стягувати плату за друк і копіювання запитувачі інформації цілком правомірно просять надсилати їм відповіді на емейл, щоб не платити за папір. Але не все так просто. У свою чергу органи влади стали стягувати плату за сканування. Відомо при скануванні не відбувається витрат фарби і паперу. Тобто вимагати грошей немає за що.
«Законом не вимагається від розпорядника інформації здійснювати сканування документів, що запитуються, навіть на вимогу запитувача», - заявили працівники Харківської мерії.
Таким аргументом міськради озброїлися після рішення Харківського апеляційного адміністративного суду, що закон нібито не зобов’язує сканувати документи.
Нагадаємо, що закон про доступ передбачає право запитувача отримувати відповідь у будь-якій доступній йому формі: усно (телефоном), письмово, звичайною поштою чи на мейл. У законі і справді немає згадки про сканування, а тільки про копіювання і друк як послуги, що можуть бути платними, коли запитана інформація займає більше 10 сторінок.
У липні експерти ЦПСА зіткнулися з тією ж проблемою в Криму.
«На даний час в Управлінні справами Ради міністрів Автономної Республіки Крим не запроваджено систему електронного документообігу та не застосовуються електронні цифрові підписи, у зв’язку з чим засвідчені в установленому порядку копії документів не можуть бути надіслані електронною поштою», – так нам відповіли в уряді АРК Крим.
Але навряд чи сучасні держслужбовці користуються друкарськими машинками. Сьогодні інформація створюється на комп’ютерах і від початку існує в електронному вигляді.
Хвилі запитів від Центру Політичних Студій та Аналітики показали, що в багатьох випадках органи влади вже володіють електронними копіями документів і вони розміщені на офіційних сайтах. Однак навіть за наявності таких сканованих документів держслужбовці все одно висилають у відповідь квитанцію.
Очевидно, що справа не в технологіях, а в правовому нігілзмі і таку практику неможливо розцінювати інакше як небажання виконувати ЗУ «Про доступ до публічної інформації».
