Читайте також:
Олександр Єжаков: "Пятов діставав м’яча з сітки власних воріт і… посміхався"
- Олександре Олександровичу, як Ви розпочинали займатися футболом?
- Я народився в Черкаській області. Потім переїхав у Київ. Там потрапив у колектив фізкультури «Більшовик». Це був досить пристойна команда. У ній виступали такі відомі футболісти, як Валентин Трояновський, Павло Богодєлов… Цікаво, що у нас на увесь клуб був лише один тренер. Однак, нам вдавалося плідно працювати з дітьми, юнаками та дорослими.
Першою моєю командою майстрів став миколаївський «Суднобудівник». Мене запримітив на Спартакіаді школярів, на жаль, вже покійний Олег Ошенков. У «Суднобудівнику» вперше відчув те, що таке професійний футбол. У колективі з Миколаєва тоді виступали півфіналісти Кубка СРСР. Хлопці мали почесне звання «майстер спорту СРСР». У «Суднобудівнику» грали такі чудові виконавці, як вправний бомбардир Євген Дерев'яга, Олександр Авер’янов (з успіхом грав у московському «Локомотиві», а потім став відомим тренером). На цих футболістів дивилися так, як на Богів. У Миколаєві я пройшов чудову школу футболу. А поради досвідчених футболістів знадобилися мені у майбутньому.
- Сталося так, що доля закинула Вас у Казахстан …
- Я пішов у армію. Так опинився у Казахстані. Рік відіграв у дублі відомої команди «Кайрат» (Алма-Ата). Потім пограв у колективах «Орбіта» (Кзил-Орда), «Шахтар» (Караганда), «Гірник» (Каражал), у Джезказгані. У 1982 році повернувся в Україну. Став працювати у клубі «Машинобудівник» (Бородянка). Згодом відомий тренер Віктор Жилін вмовив мене ще виходити на поле. Тож упродовж трьох років захищав кольори черкаського «Дніпра». Там я і завершив кар’єру футболіста.
- Розкажіть про свою тренерську кар’єру…
- Розпочав працювати у колективі фізкультури районного центру Черкаської області Чорнобай. Потім працював із професійною командою «Хімік» (Сєверодонецьк). Після розпаду СРСР, я отримав запрошення поїхати в російський колектив «Торпедо» (Міас). «Торпедо» виступало у першій лізі, яка тоді ділилася на дві зони. Там, як за російськими мірками, був добротний футбол. Однак, без якоїсь родзинки. Скажу, що команда з Міасу була дочірньою для московського «Торпедо». Коли організували клуб «Торпедо-ЗІЛ» (Москва), то я став асистентом головного тренера Валерія Петракова. Він відомий у минулому гравець, який виступав у московських командах «Локомотив» і «Торпедо». Доля також мене звела з такими відомим виконавцями московського «Торпедо», як Володимир Юрін, Валерій Шавейко, Сергій Петренко.
Ще одним російським клубом у моїй кар’єрі була команда «Носта» (Новотроїцьк). Клуб «Носта» був досить заможнім. Тому не дивно, що мені створили чудові умови для роботи. Я мав можливість запрошувати футболістів з України. Серед них – Олександр Гущин. Він пройшов школу київського «Динамо», виступав у одеському «Чорноморці». На жаль, Олександр вже пішов із життя. У мене також грав Дмитро Рудняк (охтирський «Нафтовик», харківський «Металіст»).
Після роботи з «Ностою», я знову повернувся в Україну. Спочатку працював у Гребінці. Я також займався збірними Полтавщини. Потім склалася така ситуація, що УЄФА стало проводити змагання серед аматорів. Головним тренером аматорської збірної України був Павло Яковенко, а я – його асистентом. До речі, з Яковенком ми були знайомі ще за часів роботи в Росії. Коли працював у «Ності», то Павло був головним тренером колективу «Уралан» (Еліста). Згодом став тренером клубу «Шахтар» (Караганда). Раніше був футболістом цього колективу. Свого часу в Караганді була солідна команда. А коли я приїхав туди, то виникла необхідність знову піднімати авторитет «Шахтаря». Попрацювавши у Караганді рік, приїхав в Україну, де розпочав працювати з командою «Факел» (Варва). Ми вдало виступали на аматорському рівні. На базі «Факела» ми і готували аматорську збірну. Вісім років очолював центр підготовки «Молодь» (Полтава). Нам вдалося підготувати багато футболістів для команд майстрів.
- Олександре Олександровичу, Ви попрацювали з багатьма відомими фахівцями. Переконані, що це допомагає Вам у тренерській роботі…
- У Миколаєві мені судилося попрацювати з таким відомим тренером, як Олег Ошенков, який з успіхом тренував київське «Динамо» та донецький «Шахтар». У карагандинському «Шахтарі» нашим тренером – консультантом був легендарний фахівець Михайло Якушин, який був дуже мудрою людиною. Саме він розповів те, як треба грати у футбол. У Черкасах пощастило попрацювати з Віктором Жиліним. Він дав мені таку «школу життя», яку не отримаєш у жодному університеті. Багато чому навчився у Вищій школі тренерів. Її закінчив у 90 – х роках у Москві. У російській столиці мені викладали Костянтин Бесков, В'ячеслав Варюшин, Микола Люкшинов.
Сподіваюся, що мій досвід знадобиться чернівецькій «Буковині». До речі, я вважаю, що для того, щоб працювати на професійному рівні, тренер повинен пройти усі етапи, а це – дитячо- юнацький футбол, аматорські колективи. Такий шлях пройшов відомий фахівець Анатолій Бишовець. Тренер повинен чітко знати те, над чим треба працювати тому чи іншому футболістові. Коли у мене брали інтерв’ю, то запитували: «Що треба робити для того, щоби стати заслуженим тренером України?». Тут існує лише один шлях. Треба працювати з ранку до вечора. Необхідно також переконати свого підопічного у тому, що футбол повинен бути для нього на першому місці. Лише тоді можна розраховувати на вагомі здобутки.
- Ви дали путівку у великий футбол Андрію Пятову та Олександрові Чижову, які зараз захищають кольори донецького «Шахтаря». Що Ви можете сказати про цих гравців?
- Відбувався фінал аматорської першості України. Андрій Пятов виступав за кіровоградську команду «Артеміда». Основний воротар цього колективу «зламався». А ось Андрієві тоді було лише 15 років. Його колектив комусь програвав 0:5. А Пятов діставав м’яча з сітки власних воріт і …посміхався. Тоді Анатолій Дяченко сказав: «Треба брати цього голкіпера в Полтаву».
Щодо Чижова, то підійшовши до мене, його батько сказав: «Санич, мій Саша дуже любить футбол. Візьміть його». Саша був технічним і розумним хлопчиком, однак дуже слабеньким. Він кожного дня вставав о 5.30 та приходив на асфальтову доріжку і обводив м’ячами … цеглу. Нам вдалося виховати у Полтаві багато сильних гравців. Серед них – Володимир Чеснаков, Олексій Чичиков, Сергій Вовкодав… Переконаний у тому, що той хлопчина, який постійно працюватиме над собою, обов’язково стане вправним футболістом.
- Буковинські уболівальники сподіваються, що з Вашим приходом чернівецька команда таки здобути путівку в перший дивізіон…
- Нам треба цього року виходити в першу лігу. Буковина – футбольний край. Тут повинна бути сильна команда. Усе залежите від того, як будуть готові футболісти на ту чи іншу гри, а також чи діятимуть гравці з повною самовіддачею. В усьому мусить бути професійний підхід. Дрібниць у футболі не буває. Ми повинні працювати так, як єдине ціле. Кожному футболістові потрібно усвідомити те, що він працює, насамперед, на колектив. А якщо якійсь футболіст, так би мовити, піде не туди, куди треба, то досвідчені гравці одразу відреагують на це. Наведу такий приклад. У Міасі у мене грав Олександр Севідов (зараз відомий український тренер). Він із московського «Торпедо» перейшов у запорізький «Металург». Однак, грати йому там не дозволяли, тому я взяв Олександра в Міас. Він був у «Торпедо» як тренер. Завжди міг поставити молодого гравця на місце. У «Буковині» я також розраховую на підтримку досвідчених футболістів – Андрія Мельничука, Степана Маковійчука, Ігоря Мігалатюка, які, сподіваюся, суттєво допомагатимуть мені.
- Звідки прибудуть у Чернівці потенційні новачки «Буковини»?
- У Чернівці приїдуть переважно мої вихованці з Полтави. Це контактні хлопці, які звикли постійно працювати над собою. Думаю, що новачки зуміють влитися у колектив. Зазначу, що селекційна робота в нашому клубі триватиме постійно.
Додати коментар
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном
