У суботу, пізно ввечері, українець Володимир Кличко б’ється з росіянином Олександром Повєткіним. Це — не просто бій, на який чекали п’ять років. У світлі торговельної війни з Росією це — ще й з’ясування стосунків між двома державами. Як у давні часи від кожного ворогуючого війська відправляли по найсильнішому воїну для сутички сам на сам. Перемога, звичайно ж, не дозволить нам виграти війну, але принесе, принаймні, моральне задоволення.
Протягом поєдинку наш боксер кілька разів відправляє суперника в нокдаун, добряче настукує йому по голові і, зрештою, виграє бій. Нехай не нокаутом, але за одностайним рішенням усіх трьох суддів. І тут починається найцікавіше.
По-перше, неприємно вражає реакція росіян. Коли Кличко в мікрофон звертається до глядачів, його зустрічають свистом. Важливе уточнення: бій відбувається в Москві. Після поєдинку в усіх соціальних мережах наші російські друзі нарікають на погане суддівство і запевняють, що їх Саша, насправді, переміг. А Кличко — не боксер і, тим більше, не чемпіон.
Та ще більше дивує реакція своїх, українців. Замість того, щоб радіти черговій перемозі Володимира над дійсно сильним суперником, вони… поливають Кличка не гірше за північних сусідів.
— Що той Кличко? Дванадцять раундів пообнімався — і він тіпа чемпіон! — говорить у неділю на футболі один із молодих новосанжарців.
— І мені не понравилось, — додає літній уболівальник, який не пропускає жодної гри обласної команди.
Одразу ж розмова заходить про те, що брати Клички, насправді, убивають світовий бокс. Стиль у них невидовищний, боксують вони дуже обережно і академічно. І, звичайно ж, при цьому неодмінно згадують Майка Тайсона.
— Оце був боксер!
Після цього діалогу спеціально зайшов на Ютуб і подивився кілька боїв Тайсона. Так, дійсно видовищно. Так, не академічно. Так, Тайсон був гарним боксером. Це — з точки зору шанувальника спорту.
А з позиції патріота мені набагато ближчі та дорожчі брати Клички з усією їхньою німецькою педантичністю та академічністю. Адже це на честь Віталія та Володимира на найвідоміших аренах світу лунає Гімн України. Це вони після перемог підіймають над головою синьо-жовтий прапор. І це вони, щоб там хто не говорив, сьогодні — найсильніші боксери світу! Цим не можна, цим потрібно пишатися!
Нам біля телевізорів не потрібно місяцями тренуватися. Не потрібно виходити на ринг та витримувати удари суперників. Нам навіть не потрібно перемагати. Варто просто трохи покопатися в собі і знайти бодай дещицю гордості та патріотизму.
