Майдан плаче. Десятки тисяч людей стоять тісно, плечем до плеча, і плачуть, не стримуючи сліз. А їх несуть у трунах із українськими прапорами. Наших побратимів, які ще вчора стояли тут, на Майдані, плечем до плеча із тисячами інших. І вірили в те, що завтра Україна буде іншою. Тепер вони пливуть у трунах над морем людей до серця Майдану. Пливуть морем людських сліз. Щоб попрощатися і лишитися назавжди…
…Майдан плаче, прощаючись зі своїми загиблими захисниками. Не вояки, не солдати — художники і журналісти, студенти і підприємці підіймаються на небо і стають у лаву Небесної сотні. Їх ще вчора називали екстремістами і провокаторами, сьогодні — героями. Майдан плаче і обіцяє не забути своїх побратимів. І головне — зробити все, щоб їх смерть не стала марною.
Для цього мало просто пам’ятати їх подвиг. Потрібно довести до кінця ту справу, яку вони почали. Герої Небесної сотні пішли від нас не тільки для того, щоб упав режим Януковича. Він, до речі, упав дуже швидко, вважай, за лічені години. Але це ще далеко не перемога. Герої помирали, не воюючи за зміну президента, а сподіваючись побудови справжньої України, у яку останніми роками мало хто вірив. Але така Україна можлива. Це довів Майдан.
Нова Україна неможлива без проведення люстрації, яку не варто плутати зі зведенням особистих рахунків. Це різне. Люстрація має бути, але проводити її потрібно, покладаючись на документи, закони, і робити все, звичайно ж, із холодною головою. Адже існує ризик потрапити у дві крайності. Крайність перша - пробачити усе і усім. Зараз кожен член Партії Регіонів, незалежно від посади та рівня впливу, стверджує, що його змушували виконувати злочинні накази або старші за званням, або особисто Янукович. Українці, як люди милосердні й добрі, схильні швидко прощати своїх ворогів. І в цій ситуації вчорашні кати і вбивці завтра можуть отримати прощення і спокійно жити серед українського суспільства. Крайність друга — покарати усіх. Тих, хто був у Партії Регіонів і їм співчував. Усіх, хто голосував за представників режиму або агітував за них. Тут дійсно є ризик зірвати злість на людях, яких насправді різного роду тиском і шантажем змушували коритися злочинній владі. Тому тут треба бути дуже обережним, махаючи караючим мечем.
Що потрібно зробити? Притягнути до відповідальності винних, провести люстрацію, побудувати нове суспільство. У такій послідовності. Винних потрібно карати лише після того, як буде зібрана достатня доказова база: документи, свідчення людей. Ніяких самосудів чи рішень «надзвичайних трійок». Далі — люстрація. Недопущення до влади людей, які раніше вже перебували на керівних посадах, але скомпрометували себе, зловживали владою, чинили корупційні дії і так далі. У кожному районі, області мають бути створені люстраційні комітети. І першими проходитимуть перевірку люди, які увійдуть до цих комітетів. Нарешті — побудова нового суспільства. Звітність і відкритість влади перед народом. Справжнє, а не бутафорне, самоврядування. Можливість відкликання з посади правоохоронця, судді, народного депутата, президента.
І найпотрібніший крок — контроль над владою. Хто б не прийшов у крісло мера, голови ради, депутата, президента. Цікавтесь його діями, змушуйте його працювати, звітуватись, слухати людей. Тільки так ми зможемо дійсно щось змінити.
І ще: будьте добрішими. Довіряйте. Усміхайтеся. Навколо вас — українці. Можливо, ще не кожен із них повірив у реальність змін. Допоможіть їм. У всіх людей є темні та світлі сторони, тому допоможіть їм показати себе з кращого боку. Можливо, у них вийде. Україну не зможуть змінити лише ті, хто повернеться додому з Майдану. Їм потрібна підтримка тих, хто лишався вдома. Попереду дуже багато роботи. Усе лише починається.
Майдан плаче і не витирає сліз — вони висихають від вітру. Вони, ті, що стоять тут, щиро вірять, що це вітер змін. Саме тому Майдан обіцяє стояти до тих пір, доки зміни у житті країни справді не почнуть відбуватися. Майдан стоїть і сторожко стежить за усіма кроками нової української влади: не одуріть нас, не схитруйте, не затягуйте час. Пам’ятайте: Майдан стоїть.
