Гайда! Годі!! Ганьба!!! Козаки... Козаки? «КОЗАКИ»...

АБО ФАРВАТЕР П’ЯТОЇ КОЛОНИ ЧИ МЕНТІВСЬКА «БРИГАДА»?
«…Був козак Мамай – воїн, що медитує. Загублений у безмежних українських степах, він сидить, занурений у магічний сон. В його свідомості Космос і степ дотикається… Над Чумацьким шляхом віє зоряний вітер, а степова ковила віщує мільйони доль… Світ завмер…».

А причому тут, запитаєте, міліція, коли, як кажуть, корову громом вбило.
Міліціонери не люди хіба? Вони що, не вміють медитувати? Чи в їхній міліцейській свідомості немає магічності чи космічності? Чи світ не завмирає, коли вони одягають козацькі однострої?
Але не так то воно й скраю... Бо чимало колишніх совєтських міліціонерів стали хвацькими козаками українськими (не плутати з козачками, пам’ятаєте, як малим ще хлопчиком-кріпаком Тарас Шевченко у пана Енгельгардта служив козачком). Так, це не про козачків чи прислужників або ж вислужників різних. Вони тепер, ті бувші міліціянти, - і генерали, й хорунжі, й полковники, єсаули з сотниками. Раніше ж якось воно було простіше й звичніше для «совковського» вуха – «капітан міліції, або сєржант», «так точно», «єсть», «лєвой-лєвой», «слушаюсь», «Служу совєтському союзу», - нарешті!.
Змінилось чисто все. Все з ніг на голову стало – всі, хто переслідував дисидентів чи в комсомолі чарки секретарям партійним подавав або ж у міліції радянській «горбатився» - ті тепер – або ж українською державою керують… або в козаках українських шикуються.
А що зробиш? Вони також «гражданє» України, о!
Подейкують, що колишніх «ментів», як і колишніх алкоголіків не буває. Скільки й де їх не кодуй!
А оце один, з дозволу сказати, козацький генерал у Лохвиці на Полтавщині нещодавно «гордо» повідомив, що ще кілька років, коли ще служив у міліції, то за вільну Україну ніколи б воювати не пішов, а тепер, тепер, каже, – піду, побіжу! Як кажуть, - «ать-два!...» – стройовим кроком або ж підтюпцем, як колись до міліцейського генерала з лампасами підбігав. Що його спонукало таке «відмочити» привселюдно? Не знаю. Ніби й пенсію він добрячу від української держави отримує, й звання козацько-генеральське тепер має, ніби й з виду не хворий, бо горілочку частенько п’є. Мо, що з головою? Хтозна. Але факт такий, який дуже посоромив усю козацьку нашу минувшину й сьогодення, був. Точно!
Для мене ця теза про колишніх міліціянтів донедавна залишалась доволі суперечливою, оскільки я мав і маю серед міліціонерів добрих знайомих. Ну коли вони майже всі поголовно стали «козаками», - то це вже стало занадто. Мені якраз пригадався кінець 1980-их - початок 1990-их років, коли не було більш підступних падлюк та перевертнів, які так нещадно й по-звірячому переслідували чи рухівців, чи петлюрівські читання в Полтаві, чи тих самих же козаків, або УНА-УНСО, які оті міліціонери, а попросту – «менти», теперішні, звиняйте, казакі! Так, так всі вони тепер козаки «українські». Ох! І до-ко-ти-ли-ся! До самісінької духовної прірви дійшли. Далі край і духовний занепад.
Якраз у тому, що так швидко перефарбувались, і є вся брехлива сутність, підступність й ганьба переважної більшості представників нинішнього козацького руху.
А ще було! Смішно й прикро про це навіть писати. Новоспечений козацький «єсаул» (не плутати з осаулою) Віктор Щуров, він же за сумісництвом ще й голова Лохвицької РДА Полтавської області, на відкритті погруддя Тарасові Шевченкові 4 грудня 2009 року у Лохвиці останнього Кошового Січі нашої славної Запорізької Петра Калнишевського, гетьманом назвав! Не розібрався, чи не добрав. Не знаю. А мав би це зробити, бо таки козацький чин він тепер й гетьман у нього тепер один - Віктор Ющенко, хоча й цей Щуров був колись довіреною особою Михайла Бродського, того єврея, що знову кандидує в гаранти українські… разом з гетьманом Ющенком.
Але час показав, що якраз не будь-які колишні, а сам народ, нащадки козаків-характерників, є невичерпним джерелом мудрості, передбачливості й, даруйте, завбачливості.
Я ж завжди марив козаками, - цими людьми-легендами, непереможними воїнами, які володіли екстрасенсорними здібностями, уникали куль ворога, зціляли та лікували поранених, захищало свої домівки, дружин, наречених, діточок...
А коли ще тільки зароджувався козацький рух, то чимало патріотів одягнуло на себе козацькі однострої, повідпускало пишні вуса, а під час навіть і чуби-оселедці завели! Добре пригадую собі, як написав я ще на початку 1990-их років проект програми функціонування українського козацтва й передав його через свого колегу-юриста, що сповняв тоді обов’язки генерального судді Володимира Гарбуза, самому отаманові козацькому Євгенові Петренку. Та, мабуть, та маленька цидулка, схожа на підпільний грипс, віддрукована мною на портативній друкарській машинці та ще й на жовтому папері (тепер такого навіть немає) десь загубилася серед козацьких універсалів того часу…. А було тоді ще тільки одне козацтво!
Це пізніше появились інші й різні, з дозволу сказати, козаки - низові, реєстрові, запорізькі... Навіть донські козаки!
Не було лише єврейських козаків, але, впевнений, будуть, дуже скоро появляться, а по суті справи…. вони вже є… Хоча б взяти наш парламент, чим не кагал, як орган єврейського самоуправління?
Лише згодом пішли - паланки, коші, курені і навіть полки…. Не було тоді лише козацького кагалу. Та навіть не полки, а такі собі полчища, складені здебільшого з відставників, - військових і міліціонерів.
За роки незалежності, на теренах України з’явилося чимало осередків псевдо-козацького руху, які справно використовують і успішно педалюють на славних козацьких традиціях, носять неправдиві однострої, які у переважній більшості її називають форменним одягом чи «хвормою», стихійно модернізують елементи та символіку українського козацького руху, додаючи до цього не лише елементи чужої нам й завжди окупаційної за духом і суттю московської (!?) імперської традиції, донськіх, терськіх, забайкальськіх казаков… Де воно таке й взялося на нашу голову?
А це все призводить до западу філософічних та ідейних засад козаччини, викривленню не лише українських національних традицій, але й усієї української історії.
Практично всі козацькі товариства запровадили або синю міліційну чи зеленкувату загальновійськову чи сіру форму одягу, або «камуфляж», використовують козацькі ступені розрізнення та традиційну символіку.
Козацькі ж осередки, які фактично є громадськими об’єднаннями в своїй діяльності використовують зразки форменого одягу в колористиці зразків обмундирування Збройних сил України, МВС, Держмит- чи -прикордонслужби, або ж навіть СБУ України чи інших військових формувань, не маючи на це формального й звичаєво-історичного права, використовують знаки розрізнення (погони, зірочки, лампаси), символіку силових структур.
Виключно законами України встановлюються військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціяльні звання. Незважаючи на ці однозначні конституційні приписи, в країні до цього часу спостерігаються випадки незаконного установлення та використання громадськими організаціями і об’єднаннями звань, носіння форменого одягу, погонів та інших знаків розрізнення, символіки, які встановлені тільки для відповідних категорій військовослужбовців Збройних сил України, та інших військових формувань передбачених законодавством України.
Необхідно на законодавчому рівні заборонити носіння військової форми одягу, форми одягу інших військових формувань та знаків розрізнення і відзнак, а саме погонів, шевронів, фурнітури з державною та відомчою символікою, лампас, гаптування та інше.
Або хай би й носили, що кому заманеться – все Україна – демократична держава, аби лише козаками українськими себе б не називали. Бридко й гидко!
Хай звуться, як хочуть, наприклад, - або «гурток бувших украінськіх міліціонєров», чи «общество бившіх работніков та вєтєранов тюрем і концлагєрєй», чи навіть «кружок міліцейськіх сєксотов і стукарєй». Недарма ж один наказаний отаман українського козацтва був… головним «кумом» (тобто, начальником працівників оперчастин, що завідували отими всіма «стукачами» та «суками лагєрними») у виправно-трудових «учрєждєніях» Росії! Був. Вийшов собі на пенсію, а тепер…. отаман наказний всього українського козацтва. Патріот, годі й шукати!
Що може бути кращим за українські старовинні чи народні однострої – вишивана сорочка, шаровари, хромові чоботи, шаблюка на ремені, смушева шапка!...
А 8 грудня 2009 року при проведенні акції ВО «Свобода» у м.Червонозаводське на Полтавщині зі мною стався прикрий випадок, коли молодики однієї з приватних охоронних фірм із міста Миргорода, за угодою захищаючи інтереси, банку й маючи на рукаві шеврони «Козацтво запорізьке» (!) відверто знущались над пікетувальниками, серед яких були й жінки та діти.
...Отож, переконаний, що лише той може називатися гордим словом КОЗАК, хто 1) знає, любить і поважає свій нарід, українську славну мишувщину, 2) своєю душею виріс до цього, 3)у кого в жилах тече українська кров і 4) у кого в грудях б’ється серце українського патріота та 5)хто своїми вчинками та сенсом життя свого вже підтвердив своє козацьке покликання.
Тільки тоді він може називатися українським козаком, а не «мєнтом по жизні», а побратимів по духу має називати братами, а не «братками».
Бо ніколи українські козаки не носили ні погон, ні аксельбантів, ні лампасів! Й не мали вищого звання за полковника.
Тепер все це є!
І в цьому всьому наша ганьба, оскільки чимало осередків та козацьких товариств не лише з огляду на їхні однострої, біографії очільників та взаємовідносини всередині самого об»єднання є фарватером п’ятої колони московського стилю існування, імперських традицій, символом большевицької окупації та, даруйте, хохляцького мислення.
А ми ж то є насправді УКРАЇНЦЯМИ, з роду племені, дорогі мої побратими!

Пишаймося цим!

Логін:
Пароль:
запам'ятати