Політична верхівка заявляє, що антитерористична операція продовжується успішно. Та у багатьох людей, які проживають на сході, оптимізму не так багато: Слов’янськ практично розбомблений, деякі інші міста, у яких терористи обладнали бази, також в руїнах.
Це бачили на власні очі біженці, які трохи більше тижня тому оселилися у дитячому закладі оздоровлення та відпочинку «Антей». Вони приїхали з Красного Луча Луганської області.
Лідія Григорівна, Світлана Юріївна та маленький Максим на Новосанжарщині отримали душевний та моральний спокій.
— У вас тут ми просто відпочиваємо, бо через ті події і звірства терористів люди на Луганщині залякані, знервовані, — розповіли вони.
Добиратися ж сюди з Луганської області було ой як нелегко. Коли їхали автобусом, то зустрічали величезну кількість сепаратистських блокпостів, укомплектованих військовою технікою та озброєними неадекватними людьми. У якоїсь бабусі-пасажирки була хусточка, яка кольором нагадувала державну символіку України, то водій знервовано попрохав сховати подалі од гріха в сумку, бо бозна що озброєні люди можуть зробити, як таке побачать.
На батьківщині у приїжджих залишилась нерухомість, і одному Господу відомо, яка доля її чекає. А все через те, що терористи позаймали багато державних і громадських будівель і позасідали там, озброєні автоматами, кулеметами та іншою серйозною зброєю. Українських прапорів уже немає давно, висять лише російські та так званої Луганської народної республіки, які свідомі та адекватні місцеві жителі називають «прапорами Гондураса». До речі, багато місцевих чистосердечно виступають за Росію. Хоча і їхня непатріотична віра потроху ламається. Вони надіялись, що буде так, як в Криму: вже завтра Російська Федерація приєднає новий шматок території до себе. Та не так сталося: стрілянина не втихає, сепаратисти ведуть себе дуже грубо, жорстоко, агресивно. Ось випадок, про який нам розповіли: з самого початку появи сепаратистів на сході було помітно, що їх дуже добре спонсують. Та зараз ситуація змінилась: чи то гроші скінчилися, чи що — невідомо, та озброєні терористи почали «трясти» підприємців і вимагати з них кошти. За відмову навіть спалили великий торговельний центр та багато кафе. Це лише випадки, які відбулися в усіх на очах та про які відомо. Озброєні люди просто впевнені, що роблять усе правильно. Ті, кого місцеві вважають бандитами, називають себе визволителями. Від кого?
Узагалі, з патріотичним піднесенням на Луганщині дуже складно, адже люди залякані настільки, що й уявити собі складно. Про Україну та її цілісність там вже не говорять, бо бояться. За таке терористи погрожують розстрілом.
Коли проводився референдум за Луганську народну республіку, то явка на нього дійсно була високою, адже люди боялись не прийти і не відмітитись у списках: за це могли прийти додому і розстріляти. Дехто ж дійсно думав, що вже завтра тут буде Росія.
— Ми дуже сильно чекали виборів і мріяли, що пекло скінчиться, та, практично, нічого не змінилося. Може, тепер новий Президент скористається «залізним кулаком» і завершить кровопролиття. Маємо на це велику надію, — розповіла нам Лідія Григорівна.
На запитання, як приїжджі потрапили саме в Нові Санжари, відповіли, що спочатку вирішили їхати до Полтави, бо мали тут знайомих. А де жити, що робити — думок взагалі не було. Знайомі ж порадили наш райцентр. Так вони опинилися в «Антеї». Поселили гостей в невеликому дерев’яному будиночку.
— Ми неприхотливі, в житті багато пройшли і звикли до всього. Нам би дах над головою та їжу, — розповіли прибулі.
Думається, що кошти теж не завадили б, бо можливості зняти їх із карток у рідному місті не було, бо сепаратисти побили всі банкомати.
Представники районної влади, які також відвідали біженців, повідомили, що останні зможуть отримати безкоштовно будь-яку медичну допомогу та навіть безперешкодно стати на облік у центрі зайнятості, аби мати хоч якусь додаткову копійчину. Про це відповідні служби вже повідомлені. Надіємось, що небайдужі люди знайдуться і допоможуть новоприбулим, адже мама маленького Максимка, яка за фахом економіст-бухгалтер, вже планує тут шукати роботу. Роботодавці, відгукніться!
Жаль дуже людей, долі яких невизначені, а надії і мрії розірвані. Вони приїхали сюди, де їх чекають і напризволяще не покинуть, та все ж знаходяться на чужині, бо рідна домівка стала розпеченим жерлом вулкана великої політики. Хто ж винен у цьому? Та не тільки Путін, а й наші законодавці та виконавці. Лідія Григорівна розповіла, що зараз через україно-російський кордон (близько 700 км протяжність) легко проїжджають КамАЗи, навантажені зброєю та людьми. І це постійно. А персони так званих визволителів взагалі сумнівні: це люди, раніше судимі, наркомани та просто неадекватні та психічно неврівноважені. Їм видали зброю, і тепер можна тільки уявити, що вони там витворяють. Україно-російський кордон неконтрольований. З цим уже давно потрібно було щось робити.
Залишається надія, що ті, хто зараз тримає в руках кермо держави, схаменуться і таки почнуть діяти так, як того вимагає цінність людського життя.