Російське незалежне видання «Новая газета» опублікувало документ, який готувався ймовірно між 4 та 12 лютого минулого року для адміністрації російського президента.
«Судячи з інформації, якою ми володіємо, а також згідно з оцінками експертів, яким ми цю аналітичну записку представили для аналізу, в його підготовці ймовірно міг брати участь «православний бізнесмен» Костянтин Малофєєв», – відзначають журналісти видання.
Зокрема у документі обґрунтовується втручання Росії у внутрішньоукраїнські справи, політична та піар-логістика такого втручання та відриву Криму та східних областей від України.
Документ пропонує:
1. Оцінююючи політичну ситуацію в Україні, слід виходити з визнання, по-перше, банкрутства президента В. Януковича і його правлячої «сім'ї», що стрімко втрачає контроль над політичними процесами; по-друге, паралічу центральної влади і відсутності в країні виразного політичного суб'єкта, з яким Російська Федерація могла б вести переговори; по-третє, невисокою ймовірності появи такого консенсусного суб'єкта після дострокових парламентських і президентських виборів. ...
Хід та підсумки мюнхенській конференції (чергова конференція з проблем безпеки проходила в Мюнхені 31 січня - 1 лютого 2014 - Ред.) Дають достатньо підстав вважати, що Євросоюз і США допускають дезінтеграцію країни і навіть не вважають такий розвиток подій екстраординарним. Концепція «поелементного» поглинання великого східноєвропейського держави Євросоюзом не тільки публічно артикулюється поруч офіційним спікерів ЄС, але знаходить прихильників у рядах української еліти.
2. Російська політика щодо України повинна, нарешті, стати прагматичною.
По-перше, режим В. Януковича остаточно збанкрутував. Його політична, дипломатична, фінансова, інформаційна підтримка Російською Федерацією вже не має ніякого сенсу.
По-друге, в умовах, коли спорадична громадянська війна в формі міський герильї так званих «прихильників Майдану» проти керівництва низки областей сходу країни стала фактом, а дезінтеграція української держави по лінії географічного розмежування регіональних альянсів «західні області плюс Київ» і «східні області плюс Крим» зробилася частиною політичного порядку, - в цих умовах Росія ні в якому разі не повинна обмежувати свою політику в Україні тільки лише спробами впливати на київський політичний розклад і відносини системної опозиції (А. Яценюк, В. Кличко, О. Тягнибок, П . Порошенко та ін.) з Єврокомісією.
По-третє, в умовах майже повного паралічу центральної влади, нездатної навіть під загрозою дефолту і відсутності в НАК «Нафгогаз» коштів для виплат за російський газ, сформувати відповідальний уряд, Росія просто зобов'язана втрутитися в геополітичну інтригу Європейського співтовариства, спрямовану проти територіальної цілісності України.
Насамперед тому, що інакше наша країна ризикує втратити не просто український ринок збуту енергоносіїв, але, що набагато небезпечніше, навіть непрямий контроль над газотранспортною системою України.
3. Конституція України в будь-якому випадку нездатна стати механізмом, за допомогою якого можна було б легітимним чином запустити інтеграцію українських східних територій і Криму в державно-правове поле Російської Федерації. …
Проте, як не парадоксально це звучить, для російсько-українського інтеграційного процесу вже створена правова основа-система російсько-українських єврорегіонів, що входять в Асоціацію європейських прикордонних регіонів (яка, в свою чергу, є колективним членом Асамблеї європейських регіонів). Так, в єврорегіон «Донбас» входять Донецька, Луганська, Ростовська і Воронезька області, в єврорегіон «Слобожанщина» - Харківська та Бєлгородська області, в єврорегіон «Дніпро» - Брянська і Чернігівська області та ін.
Росія, користуючись легітимними, з точки зору Євросоюзу, правовими інструментами єврорегіонів, повинна добитися укладення договорів про транскордонне співробітництво, а потім встановити прямі державно-договірні відносини з тими українськими територіями, де в наявності стійкі проросійські електоральні симпатії
В першу чергу - з Республікою Крим, Харківської, Луганської, Запорізької, Миколаївської, Дніпропетровської і меншою мірою - Херсонській і Одеській областями. …
Місцеві еліти як ніколи раніше мотивовані на зустрічний рух новим інтеграційним ініціативам Росії…
Поточні події у Києві переконливо показують, що час перебування Януковича при владі може закінчитися в будь-яку хвилину. Таким чином, часу на адекватну реакцію у Росії стає все менше. Кількість загиблих у заворушеннях в столиці України прямо свідчить про невідворотність громадянської війни та неможливості консенсусу, із збереженням за Януковичем поста президента. У цих умовах представляється правильним зіграти на відцентрових прагненнях різних регіонів країни, з метою, в тій чи іншій формі, ініціювати приєднання її східних областей до Росії. Домінантними регіонами для докладання зусиль мають стати Крим та Харківська область, в яких вже існують досить сильні групи підтримки ідеї максимальної інтеграції з РФ.
4. Зрозуміло, Росія, взявши на себе підтримку Криму і кількох східних територій, буде змушена прийняти на себе вельми обтяжливі в її теперішньому стані - бюджетні витрати.
Безсумнівно, це позначиться на макроекономічній стабільності та перспективи зростання її економіки. Однак з геополітичної точки зору виграш буде неоціненним: наша країна отримає доступ до нових демографічних ресурсів, в її розпорядженні опиняться висококваліфіковані кадри промисловості і транспорту. Крім того, вона зможе розраховувати на появу нового слов'янського міграційного потоку, спрямованого із заходу на схід - на противагу центральноазіатській міграційному тренду. Промисловий потенціал Східної України, в тому числі військово-промисловий сектор, включений у ВПК Росії, дозволить успішніше і швидше здійснити програму переозброєння ЗС РФ.
Що не менш важливо, конструктивне, «згладжує» участь Росії в процесі високоймовірної дезінтеграції української держави не тільки зможе надати новий імпульс інтеграціоністским проектам Кремля, але також дозволить нашій країні зберегти, як вже говорилося вище, контроль над газотранспортною системою України. А заодно істотно змінити геополітичний розклад у Центральній та Східній Європі, повернувши тут Росії одну з головних ролей
5. Для запуску процесу «проросійського дрейфу» Криму і східноукраїнських територій слід заздалегідь створити події, здатні надати цьому процесу політичну легітимність і моральне виправдання; а також вибудувати PR-стратегію, яка акцентувала б вимушений, реактивний характер відповідних дій Росії і проросійськи налаштованих політичних еліт півдня і сходу України.
Останні події на Західній Україні (Львівська, Волинська, Івано-Франківська області), в ході яких опозиція проголосила їх незалежність від влади Києва, дають підставу проголосити власний суверенітет і східним регіонам, з подальшою їх переорієнтацією на Російську Федерацію.
6. Відповідні акції в східноукраїнських регіонах мають бути двоскладові за структурою і сценарієм:
Учасники акцій непокори повинні вимагати від Верховної Ради розширення формату конституційної реформи, обговорюваної українським парламентом, в тому числі спрощення порядку організації всеукраїнського референдуму.
Спочатку демонстранти повинні артикулювати своє небажання бути «заручниками Майдану», його спроб узурпувати право інших регіонів і більшої частини населення країни на власний цивілізаційний і політичний вибір, неприйняття «ідеології громадянської війни та розколу країни», яку сповідують політичні представники західноукраїнських еліт.
Демонстранти, виступаючи під російськими прапорами, не повинні наполягати на зміні конституційного порядку. Їм слід поставити рішучий осуд дій «західноукраїнських сепаратистів, що роблять замах з подачі своїх закордонних хазяїв на територіальну цілісність країни».
Гаслами моменту повинні стати справедливе небажання «підтримувати податковими відрахуваннями профашистські сили» Західної України і залежний від них уряд, що орієнтується на вимоги Європейського Союзу, а не на потреби своїх громадян.
Аналогічний кримському «референдум» міг бути спланований і для Харкова
Доцільно послідовне висування трьох гасел, у міру розвитку випливають один з іншого:
- Вимога «федералізації» (або навіть конфедералізаціі) в якості гарантії для даних регіонів від втручання прозахідних і націоналістичних сил в їх внутрішні справи;
- Незалежне від Києва вступ східних і південно-східних областей на регіональному рівні в Митний Союз, що забезпечить необхідні умови для нормальної роботи і розвитку промисловості;
- Пряма суверенізація з наступним приєднанням до Росії, як єдиного гаранта сталого економічного розвитку та соціальної стабільності. …
Гранично важливо, щоб «світова громадськість» мала б якомога менше приводів засумніватися в легітимності і чесності цих референдумів.
Для цього видається доцільним, забезпечити процес референдумів сучасними засобами верифікації (веб-камери і онлайн-трансляції). Попередній план таких робіт вже розроблений і може бути реалізований в двотижневий термін.
7. Необхідно аранжувати ці події PR-кампанією в російській та українській пресі.
У тому числі - розробивши і запустивши в медіаротацію концептуальні документи, свого роду маніфести західноукраїнського і східноукраїнського сепаратизму. На підтримку приєднання східних областей України до Росії повинні виступити широкі кола громадськості в самій Росії (можливий гасло «Путін 2.0 - даєш Переяславську раду 2,0»).
