Минулих вихідних вулицями Чигирина крокували не традиційні козаки, а справжні військові, більшість із яких вже мають досвід війни на Сході. А на щорічному освяченні зброї було більше автоматів, ніж шабель та ножів.
Для пересічного українця Холодний Яр був (та, напевно, і лишається) місцем не надто відомим. Це вже ті, просвітлені, хто прочитав хоча б «Залишенець. Чорний ворон» Василя Шкляра (не кажучи вже про «Холодний Яр» Горліса-Горського) знають, що це місце в історії України завжди було особливим. Тут у найважчі для України часи з’являлися хоробрі серцем люди, готові зі зброєю в руках боронити рідну землю і свою честь. У різні часи це були гайдамаки, козаки чи повстанці. Останні мають бути особливо близькими та зрозумілими сучасному українцю. Адже як у роки визвольних змагань хоробрі сини України брали до рук зброю і йшли до повстанських загонів Холодного Яру, так і сьогодні найхоробріші українці з автоматами у руках боронять власну державу від чергової загрози. Як і століття тому, загроза знову прийшла зі сходу…
Це був, скажімо так, напівісторичний екскурс. А зараз буде розповідь про цьогорічну мандрівку до Холодного Яру.
Росію можуть знищити вісімсот добровольців?
За рік від останньої подорожі на Черкащину дороги не покращали. На Кіровоградщині їх як не було, так і немає. Утім, якщо хочеш подивитись на парад добровольчих батальйонів, то витерпиш кілька годин хилитання в автобусі. А саме присутністю на цьогорічних урочистостях справжніх, а не ряджених, військових інтригували гостей «Холодного яру-2015» його організатори. Обізнані люди заздалегідь повідомляли, що найбільше представництво матимуть три добровольчі батальйони: «Азов», «Правий сектор» та «Січ» (разом із чотою «Карпатської січі»). Так, зрештою, і сталося. Найбільше, за попередньою оцінкою, було «січовиків». Натомість чи не кожен боєць «Азова» тримав у руках прапор. Представництво «Правого сектора» якщо і було дещо меншим, то кількість компенсувалася якістю. Їм також дісталася солідна порція оплесків, вдячних поглядів та весняних квітів. Українці, очевидно, не забули бойові подвиги «правосеків» у Донецькому аеропорту та інших гарячих точках східного фронту.
Відкриттю цьогорічних урочистостей дійсно передував імпровізований марш. Вузькою вуличкою, що вела нагору до пам’ятника Богдану Хмельницькому у центрі Чигирина, ряд за рядом підіймалися сотні вояків у камуфльованій уніформі, у чорних мазепинках та у балаклавах, зовсім юні бійці «Правого сектору» і сивоволосі «січовики», які за віком годилися молодим у діди. Ефектне видовище, якщо чесно.
Службу цього разу проводив не хто-небудь, а сам патріарх Філарет. Він же наприкінці молитви благословив воїнів і освятив прапори добровольчих батальйонів. Далі гості урочистостей стали свідками не менш хвилюючих моментів. Таких, наприклад, як присяга новобранців «Азова», які одразу після Холодного Яру вирушать на передову лінію оборони країни. Або представлення «Свободою» власного підрозділу «Легіон свободи». До нього увійшли усі представники партії, які до цього воювали у складі різних добровольчих батальйонів. Усього таких назбиралося більше восьмисот чоловік. Російське телебачення наступного дня так прокоментувало цю новину: «Нацистська партія створила легіон для знищення Росії». Насправді, про синьо-жовтий прапор над Кремлем українці навіть через рік війни, організованої східним сусідом, говорять все ж таки більше жартома. Українська позиція, скоріш, така: лишіть нас у спокої, а самі живіть, як знаєте. Але ж не лишають…
Чому варто з’їздити до Холодного Яру?
Утім, не війною єдиною. До Холодного Яру варто було приїхати не лише для того, аби подивитися на бійців добровольчих батальйонів. Адже у цьому урочищі кожне місто має свою родзинку, кожне визначне місце — свою історію. Якщо ви жодного разу не було у цих місцях Черкаської області, обов’язково побувайте. Або у складі екскурсійної групи, або просто у якості мандрівника у колі сім’ї чи друзів. Це справді того вартує. У Чигирині варто подивитися на фортецю Дорошенка і постояти біля величезного пам’ятника Хмельницькому. У Суботові — зайти до церкви-усипальниці, де і був похований гетьман Богдан, тіло якого потім переховали невідомо куди. Біля цієї ж церкви торкнутися кам’яних хрестів, яким, якщо вірити вирубаним на них датам, понад двісті п’ятдесят років. До речі, наші цьогорічні екскурсоводи неабияк тішили людей тим простим, здавалося б, фактом, що ця сама церква у Суботові зображена на купюрі номіналом п’ять гривень. Учасники мандрівки одразу перевіряли, щоб переконатися, що дійсно так і є.
Що ще варто подивитися у Холодному Яру? Звичайно, дуб Залізняка. До якого не можна підходити, але під яким так гарно сидіти на лавці і уявляти, скільки людей підходили до нього за тисячолітню історію. І ЯКИХ людей! Говорять, що у той час, коли дуб почав було зовсім зачахати, під його корінням закопали кілька трупів корів. З метою підживлення, так би мовити. Напевно, допомогло: дуб стоїть і досі.
Ще Мотронин монастир, звичайно. У ньому і сьогодні живуть монашки, які ніби зійшли зі сторінок роману Горліса-Горського. У цьому монастирі повстанці лікували поранених, а за допомогою дзвону могли оповістити про небезпеку десятки навколишніх сіл.
Гайдамацький ставок, у якому, за легендою, освячували свої ножі козаки, повстанці та, гайдамаки, звичайно. Сам ставок за чистотою і доглянутістю — так собі. Але крутий схил, який до нього веде, із доброю сотнею дерев’яних сходинок і краєвид, який відкривається згори, варті того, щоб їх побачити.
І, нарешті, найбільше диво, яке ви можете побачити, — сам Холодний Яр. Крутояри і крутосхили, високі дерева і прозорі струмки, природа і краєвиди, так не схожі на наші, полтавські. Поїдьте туди обов’язково. Навіть якщо ви ніколи не цікавилися історією, не вважаєте себе націоналістом і не захоплюєтеся періодом козаччини чи повстанських рухів. Вам має сподобатися. І цілком можливо, що за деякий час Холодний Яр обов’язково покличе вас знову.
