Аня, яка заробляє собі на життя, продаючи власне тіло, розповіла про будні представниць найдревнішої професії.
Кілька років тому на сторінках «ЕХО» вже виходила в світ стаття про повію Яну, яка працювала на автодорозі Київ-Дніпропетровськ, що проходить територією Кобеляцького району. Звалась та публікація «Кицюня». Саме так попросила називати себе героїня публікації. Після того доводилось ще кілька разів бачити «Кицюню» у Кобеляках. Вона або вставала із чергової фури на розі вулиць Червоноармійської та Шевченка, або стояла там, очікуючи чергового клієнта чи розмовляючи по мобільному телефону. А згодом щезла і більше не з’являлася в райцентрі. Ходили чутки, що її вбили. Інші «знаючі» люди, навпаки, стверджували, що Яна вдало вийшла заміж і «зав’язала» зі своїм нелегальним бізнесом.
Але ті ж «знаючі» люди розповідали, що представниці так званої найдревнішої професії, як чомусь називають повій, продовжують успішно обслуговувати клієнтів на автошляхах України. У тому числі — і на дорозі Київ‑Дніпропетровськ, що перетинає Кобеляцький район. Більше того, кількість дівчат «легкої» поведінки зросла, вони стали професійнішими, обережнішими і … красивішими. Адже тих «трасовичок», котрі раніше стояли обабіч доріг, важко було назвати дуже симпатичними.
Для того, аби швидко і без проблем знайти «жрицю кохання», довелось просити допомоги у однієї «знаючої» людини. У принципі, дівчину на трасі можна знайти і без посередників, але не факт, що вдасться її розговорити. Хоча чоловік, який взявся допомогти, саркастично зауважив:
— Ти думаєш, що почуєш якусь нову історію, роман про це напишеш? Не сподівайся, все — просто і банально. У всіх схожі історії. Дівчата з села їдуть із дому і виходять на трасу. Родичам вони розповідають, що працюють на якомусь заводі чи фабриці, а насправді обслуговують далекобійників. І так — роками. Хоча ти знаєш, ці дві, до яких зараз їдемо, мені подобаються. У тому плані, що в них все чесно і без понтів. А ще вони миттєво готові прийти на допомогу одна одній. Був колись випадок. Одна дівчина серйозно захворіла. А грошей на той момент не було. Інша витягла із «заначки» потрібну суму і віддала подрузі. І, що головне, дала без слова «віддасиш». Ану, попробуй знайти таку безкорисливість у так званих «нормальних» людей, особливо серед тих, хто при посадах і мандатах.
Від тринадцяти і до шестидесяти
…Під’їжджаємо до одного з кафе на трасі Київ‑Дніпропетровськ. «Екскурсовод» говорить:
— Сиди в машині, а я піду домовлятись.
Він підходить до невисокої світловолосої дівчини, котра стоїть на вході, щось їй говорить. Та сміється. Потім зникає в темряві. Через кілька хвилин з’являється інша дівчина. Вона підходить до чоловіка, з яким ми приїхали. Теж сміється. Та потім підходить до машини і сідає на заднє сидіння. Починаємо говорити. Одразу домовляємось, що фотографій буде. Запитую:
— Яке ім’я будемо називати в репортажі: справжнє чи вигадане?
Каже, що вигадане. Але після кількох озвучених варіантів, говорить:
— Нехай буде, як є, Аня.
Аня не приховує, що хвилюється. Каже, що це її перша розмова з журналістом. Одягнені і вона, і її напарниця у звичайний одяг. Ніяких тобі коротеньких шкіряних спідничок, чорних панчіх чи якоїсь іншої особливої уніформи. На обличчі — мінімум косметики. Зовні дівчата нічим не відрізняються від своїх ровесниць.
Організатор зустрічі знав, про що говорив: ніяких сенсацій, пікантних подробиць чи трагічних історій про зламане тяжкою долею життя. Слова з Ані доводилось ледве не видавлювати. Цікавою співрозмовницею її назвати важко.
Дівчина розповіла, що вийшла «на трасу» п’ять років тому. Нині їй — двадцять два. Збирається «працювати» аж доки заробить на квартиру та «нормальне» життя. Вважає, що це в її бізнесі цілком можливо. Щоправда, є, за її словами, й інший варіант «зав’язати» із проституцією. Це — вийти заміж за клієнта. За її словами, ледве не половина дівчат із великої дороги одружуються з тими, кого вони колись обслуговували за гроші. Деякі, «зав’язавши», підтримують із клієнтами постійні дружні відносини. Щоправда, багато дівчат не доживають до заміжжя. Як правило, вони гинуть від наркотиків чи алкоголю.
— Дуже і дуже багато дівчат стають наркоманками. Мені їх так шкода. Ми з подругою не вживаємо ніяких наркотиків. Можливо, і ваша Яна, про яку писали, так загинула. У всякому разі я такої дівчини не знаю.
За словами Ані, зараз просто на дорозі дівчата не стоять. Вона розповідає:
— Є такі, котрі виходять прямо на трасу, але їх залишилось дуже мало. Це — дуже небезпечно. Адже не знаєш із ким матимеш діло. Про якихось маніяків чи збоченців я особисто не чула, але придурків, які можуть покалічити, вистачає. Тому ми знімаємо номер у придорожньому готельчику. Там живемо і обслуговуємо клієнтів. Деякі власники готелів не дозволяють приводити хлопців у номер. У такому разі «працюємо» в машинах.
Аня має постійних клієнтів. Вони знають номер її мобільного й у разі потреби телефонують і домовляються про зустріч. Клієнтів, за словами дівчини, вистачає завжди. Практично не буває такого дня, щоб вона залишилась без роботи. Особисто у неї налічується до двадцяти постійних клієнтів. Аня також розповіла, що у зв’язку з інфляцією і кризою послуги повій теж подорожчали. Зараз на трасі кохання за гроші коштує від 50 до 200 гривень. Усі види статевих стосунків — виключно у презервативі. Аня наголошує:
— Це ж моє здоров’я, тому без презерватива — ні-ні. Крім того, ми раз на три-чотири місяці здаємо аналізи.
Вік жінок, які торгують тілом на трасі, різний. Є дуже молоді дівчата. Деякі починають займатися проституцією із тринадцяти років. Але є й жінки ледве не пенсійного віку. Розповідаючи про таких, Аня дещо пожвавлюється:
— У Полтаві виходила на трасу жінка, якій було шістдесят два. Вона завжди одягала коротку спідничку і капелюшок із стрічечками. А ще ножик у сумочці носила. Кажуть, що вона не зовсім нормальна. Їй не гроші, а сам секс був потрібен.
До речі, за словами Ані, для багатьох чоловіків, котрі користуються послугами повій, власне статевий акт не є головним. Їм потрібно ще й вибалакатись. І таких дуже багато. Аня стверджує, що кожен четвертий, у першу чергу, прагне поговорити.
Проблем ні з міліцією, ні з якимись бандитами у Аня і її напарниці ніколи не було. Вона говорить:
— Нас ніхто не кришує. Сутенера у нас немає. Міліціонерам ми не платимо, бо не «світимось». Так що, у нас робота як робота. Тільки небезпечніша, аніж у інших. А ще вона розповіла, що з міркувань безпеки не обслуговує місцевих жителів. Взагалі ж, якщо їй вірити, то в Кобеляцькому та сусідніх районах в основному «працюють» повії з інших регіонів. Місцевих дівчат майже немає. Про пропозицію легалізувати проституцію дівчина нічого не чула. І дала зрозуміти, що цим питанням не надто переймається.
…Диктофон зафіксував 17 хвилин розмови. За це довелось заплатити 100 гривень. Напевно, вони не були «найтяжчими» із тих, що Аня «заробила» на великій дорозі.
