Велика проблема українців в тому, що ми страшно нетерплячі. Ми дуже хочемо, щоб, обравши нового Президента, через півроку бути в двадцятці найбагатших країн світу. Так не буває. При цьому самі ми хочемо порушувати правила дорожнього руху, викидати сміття невідомо куди, робити тяп-ляп нові пісні, виносити з заводу те, що заборонене, брати і давати хабарі. Великі, коли прокурори беруть, це погано. А маленькі – коли я свою дитину в університет хочу влаштувати. Маленький хабар українці вважають, що це для родини важливо, це ж хтось зверху поганий, а я маленький, що від мене залежить? Фундаментальна наша помилка в тому, що ми чекаємо. Обрали Президента – потанцюй нам, щоб все було класно. Так не буває. Контролюйте зранку до вечора, робіть щось, а тоді будемо казати, чи є втома. Не може бути втоми і того, що громадянське суспільство зробило на Майдані катарсис. І все – серія закінчена, а раз серія закінчена, то має бути хеппіенд. А це другий серіал.
Тобто ти вважаєш, що цей Майдан є повторенням 2004-5 року? І реально переклали всі функції на Президента?
Не зовсім так, як було в четвертому році, але це ще одна ітерація. Давай розглянемо історію України за 24 роки.
Це рівно стільки років, скільки ти чекаєш повторення Канади.
В 91-му році був перший наріжний камінь, коли де-факто не отримали незалежність, де-юре отримали. Тоді ми прожили з цим 13 років. Стався перший фазовий перехід. Громадянське суспільство в якомусь сенсі сформувалось, прагнуло до змін і зробило їх. Надалі воно вирішило, що його роль виконана і далі мать працювати політики. 10 років пройшло – побачили, що це не працює. Друга ітерація сталась. Знов стався Майдан, нажаль в більш трагічних обставинах з кров’ю і продовженням в війні на сході, окупованим Кримом. Тепер громадянське суспільство стрепенулось значно більше. І цей удар, що ми отримали минулого року, витверезив найбільш активне суспільство. З’явились волонтери, люди яким не байдуже, але більшість все одно очікує чуда від політиків. Просто якщо раніше таких було 95%, то зараз їх 75%. Однак, оскільки ми живемо в представницькій демократії, то ці 75% становлять більшість і грають скрипку, наприклад, в українській політиці. Тому моє завдання сьогодні просвітницьке. Постійно доводити суспільству, що воно саме має брати в руки те, що має брати в руки і щось робити.
Так твої виступи – це місіонерство?
Хай буде місіонерство. Якщо ми говоримо не з точки релігії, а з точки цінностей, то хай буде так. Для мене ще одна річ, яку я тоді в Канаді побачив і зрозумів, що окрім питань кращого життя, є питання фундаментальних цінностей і свободи. Для мене питання свободи вибору є найголовнішим в житті. Я тобі скажу відверто, що це мабуть те, що в цій країні мене приваблювало. Ми це не втратили і навіть культивуємо. В українців є дуже важлива риса – ми готові бути вільними людьми, ми ще не вміємо, але готові. І поки ми будемо залишатись нацією, яка готова вчитись користуватись цією цінністю, я буду до останнього робити, щоб людям краще жилося. Якщо я побачу, що свобода, як цінність, не цікава моїм співгромадянам…
Ти думаєш це можливо?
Я сподіваюсь, що ні.
Давай запитаємо людей, чи є для них свобода, як цінність.
Не скажи. Я зараз тобі задам декілька… Всі події, які відбуваються в Україні, є наслідком зіткнення двох фундаментальних цінностей, що є несумісними і не можуть разом існувати, це свобода вибору і безпека. Як на мене, якщо ти підходиш до безпеки, як до знаряддя, яким ти хочеш краще жити, це окей. Але як цінність безпека і свобода, це як біле і чорне. Це щось, що не може існувати поруч.
Як не може? А Нідерланди? Хіба не безпечно? Хіба там нема свободи?
Я тобі поясню. Коли людина є вільна і для неї свобода є найвищою цінністю, то це значить, що заради цього вона готова пожертвувати всім, в тому числі безпекою. Коли люди, які стояли на Майдані, поклали своє життя за свободу, я розумію, що свобода для них була найбільшою цінністю. А люди, які на питання «чи готові ви змиритись з тим, що буде те жити в клітці, але будете живими і вам буде легше?» дадуть відповідь «так», то для них свобода не найвища цінність. Ти говориш про Голландію, я хочу тобі нагадати, що вона пройшла свої етапи історії. Голландія за часів великого буржуазного повстання проти Іспанської корони, коли вона стала, умовно, першою демократичною країною у світі, вони гинули і боролися проти короля, та цінностей, що були чужими.
