Як часто ми намагаємося подарувати своїм дітям казку? Не цукерку, не нову іграшку, не мобільний телефон чи планшет. А саме казку, справжню, добру, веселу. Казку, від якої діти б хотіли сміятися. Бо що є кращим за щасливий дитячий сміх?
Саме таку казку ми спробували подарувати нашим дітям в останній день перед зимовими канікулами. Ми — це батьки школяриків із 2‑Г класу Новосанжарського НВК. Показати дітлахам новорічну казку запропонувала наш класний керівник Людмила Приходько, вона ж написала сценарій. За пару днів з числа батьків набрали акторську трупу, і ми розпочали репетиції. Два тижні ми потай від власних дітей розучували «Попелюшку» в сусідньому класі.
— І що у вас так часто батьківські збори? — дивувалася доня нашої Попелюшки, коли ми вкотре збиралися на репетицію.
За два тижні ми, звичайно, не стали професійними акторами, але спробували вжитися у нові для себе ролі Короля, Принца, Мачухи та її Доньок. При цьому дещо відходили від класичного розвитку відомої казки і намагалися максимально імпровізувати.
25‑го грудня на нас чекав виступ. Зізнатися по правді, усі надзвичайно хвилювалися. І перед виходом на імпровізовану сцену у нашому 2‑Г класі у більшості акторів буквально тремтіли коліна. І розуміли ж, що виступати будемо перед власними дітками, що глядачі будуть не суворими і поблажливими, та все ж...
Хвилювання минуло, коли ми вже були «на сцені». Варто було лише поглянути на усміхнені обличчя дітей і ми одразу ставали впевненішими. А діти здивовано скидали угору брови і щиро раділи, впізнаючи у ролі Принца — свого тата, а в образі Снігурочки — маму. Вони охоче підігрували нам, коли потрібно було знайти туфельку Попелюшки, і запально танцювали разом із нами під музику королівського балу.
Тривала уся вистава якихось там п’ятнадцять хвилин. Але дітям, сміємо надіятися, вона сподобалась. Вони сміялися — і це дарувало нам найбільшу втіху.
Ось так ми подарували діткам казку. Нехай ненадовго, лише на п’ятнадцять хвилин. Нехай не професійно: ми хвилювалися, іноді забували текст і плуталися у сценках. Але все ж таки це була казка, якої так не вистачає у житті й дітям, і дорослим.
