Давно хотіла висловити свою думку з приводу перейменування вулиць у нашому місті. Я за фахом історик. Коли було зібрання у районній бібліотеці, мене чомусь на нього не запросили. А шкода, бо маю, що сказати.
Ніхто на згаданому зібранні не прислухався до слів, сказаних Аллою Бажан: не рубайте з плеча, шановні. Нарубали більше, ніж треба. Я могла б прокоментувати кожну вулицю, але зупинюсь на тому, що мене найбільше вразило.
Вулиця Островського. Що зробив письменник якесь «анти», коли в романі «Як гартувалася сталь» описав комсомольців, які в нелюдських умовах будували вузькоколійку?
І тут же одну з вулиць називають іменем Олеся Гончара. Ви що, забули роман Гончара «Прапороносці», у якому він усією письменницькою майстерністю показав роль КПРС і комуністів у боротьбі проти фашизму в роки Великої Вітчизняної війни? Я, вступаючи у вуз, писала твір «Образи комуністів у романі Гончара «Прапороносці».
Вулиця Лазо. Що зробила ця людина, якого японці спалили заживо у паровозній топці? А тепер і цю вулицю геть. А чим вам заважав Олександр Матросов? Вулицю Аврори перейменовують на Олега Данільця. Ви не подумали над тим, хто такий Данілець? Я проти Олега не маю жодного слова, це був лікар від Бога. Але ви, мабуть, забули, що і я, і Данілець — вихованці комуністичного режиму. У 1958 році закінчили середню школу №2. Потім він у медичний інститут поступив, а я — у педагогічний. Що для мене погане зробив комуністичний режим? Це — повний абсурд. Я заздрю математикам, бо у них як було 2х2=4, не стало ні 3, ні 5. Історична наука одна з тих, яка найбільше переживає різні зміни. Хто не приходить до влади, ті й міняють історію. Я не впевнена в тому, що пройде 10-20 років, зміниться влада і забудуть те, що було сьогодні, забудуть ту саму Небесну Сотню. Були перекручення за комуністичного режиму. Їх що, тепер немає? На мою думку, більше, ніж колись.
Перед тим, як міняти назви вулиць, потрібно було обійти і запитати думку їх мешканців. До мене звертались багато людей із проханням виступити проти перейменування. Мені 75 років, я не в тому віці, щоб ходити по вулицях і робити опитування. Та я категорично проти перейменування вулиці Московська. Мою думку поділяють чимало людей, які на ній проживають. Москва — місто не комуністичного часу. Перша згадка про Москву припадає на 1147 рік, а вулиця Московська названа ще до Жовтневої революції. Яке право мали її перейменовувати? Ви якби почули думки мешканців міста щодо нових вулиць: Зінгенська, Овдієнко, Мільйонна і так далі. Із своєї педагогічної етики я не можу прокоментувати їх.
Ідемо до того, що знищуємо все і вся. Піп гатить кувалдою бюст Леніна, інші, йому подібні, б’ють стелу комсомольцям. А ви вдумайтесь, які слова були написані на ній: «Люди. Поки серця б’ються, пам’ятайте, якою ціною завойоване щастя». Забули… Забули героїв, іменами яких названі вулиці, скоро забудете і свої імена.
На закінчення хочу сказати. У 1991 році, коли розпався СРСР, у Болгарії було вирішено знести пам’ятник радянському воїну Альоші, про якого створена пісня «Стоит над горою Алеша, Болгарии русский солдат». Та мешканці міста заявили, що пам’ятник буде знесений тільки через їх трупи. Пам’ятник Альоші стоїть і сьогодні. Це — історія, а не парадокс. Я готова сьогодні зібрати підписи мешканців вулиці Московська, щоб залишилася стара назва.
А ще — запитання до нашого міського голови Копельця. Шановний Олександре Олександровичу! Хто буде оплачувати витрати з переоформлення документів: міська рада чи ми, нещасні пенсіонери, які не живуть, а животіють, ледве зводячи кінці з кінцями.
