28 травня на вулицях Кобеляк з’явилися два унікальні автомобілі. Обом позашляховикам ГАЗ-69 не менше 50 років.
У принципі, ті люди, хто знає, що 28 травня в Україні відзначають День прикордонника, зовсім не здивувалися появі двох легендарних джипів. Саме на таких машинах несли службу прикордонники ще Радянського Союзу. А в Кобеляках їх власниками є Віталій Савенко та Віктор Гниря. Чоловіки у свій час викупили раритетні автомобілі, відреставрували їх і тепер виїжджають на свята, щоб порадувати своїх побратимів.
От і в цьому році кобеляцькі прикордонники вже звично пройшли маршем по вулицях райцентру у супроводі двох ГАЗ-69. Хоча, як розповів старійшина прикордонного братства Василь Скляр, для повної картини не вистачає ще й коней. Адже він служив у Середній Азії на заставі ще в ті часи, коли автомобілі були екзотикою, а справжній прикордонник мав вправно триматися в сідлі і вміти рубати шаблею.
Особливістю цьогорічного свята став той факт, що в лавах ветеранів прикордонних військ з’явилися ще й учасники бойових дій. Руслан Фещенко, Віктор Шураєв, Олексій Киценко не так давно повернулися із зони проведення антитерористичної операції. Дехто із них пройшов через саме пекло, вийшовши неушкодженим із Іловайського котла. А вижити хлопцям багато в чому допоміг і вишкіл, набутий під час строкової служби в лавах прикордонних військ.
Усього ж 28 травня на зустріч із побратимами прийшли і приїхали близько п’ятдесяти ветеранів прикордонних військ. Найстаршим із них був уже згаданий Василь Скляр, наймолодшим — Євген Зінченко, котрий служив на західному кордоні України, у Чопі. Зібравшись на площі Перемоги, прикордонники пройшли маршем до Меморіального комплексу загиблим воїнам, де поклали квіти і вшанували хвилиною мовчання і солдатів Великої Вітчизняної і тих, хто загинув у горах Афганістану, і тих, хто не повернувся із АТО.
Після цього всі відбули на околицю Кобеляк, на Мальованку, місце, де прикордонники зазвичай варять юшку, польову кашу та випивають традиційні сто, а хто й більше грамів. Там вони спорудили величезний стіл довжиною 15 метрів. У планах — накрити його дахом. Музичний супровід забезпечував Володимир Качур, а все, що потрібно до столу, придбав і приготував Григорій Сибірний.
