Майже після річної перерви я знову в Кобеляках, у містечку, яке стало для мене рідним і дуже потрібним.
Іду знайомою вулицею Шевченка і бачу приємні зміни: на підйомі до ринкової площі, обабіч дороги, милують око яскравими кольорами квіти. Ніби веселка з неба опустилася на землю і прикрасила її барвистими кольорами.
Ця краса додає хорошого настрою і здоров’я, милує око, хочеться жити і отримувати від кожного дня насолоду. Радує око і новенька тротуарна плитка, викладена обабіч магазинів та адміністративних будівель. По вулиці Касьяна, що прямує до школи, теж постелені нові тротуарні доріжки. Вони приємно контрастують із старезним, понівеченим часом і природою асфальтом. Не була на Полтавській, але люди говорять, що ведуться роботи і там.
Із сітілайтів дивляться на нас знамениті земляки: Олесь Гончар, Людмила Овдієнко, Павло Загребельний. Це — ще одна приємна новинка в Кобеляках, яка вчергове нагадує, яким багатим на справжні таланти є цей край. Цих людей знають і шанують не лише в Кобеляках, а й по всій Україні.
Бачу й дещо неприємне. Ріже око кинута майже під ноги обгортка з-під морозива. Вітер підхоплює її і несе, кидаючи під ноги пішоходам. Не всі ще переймаються тим, щоб у рідному містечку було чисто і затишно.
Місто змінюється на краще, причепурюється. Тож хотілося б, аби кожен із нас слідкував за порядком не лише вдома, а й на вулиці, шанував працю комунальників, які з раннього ранку прибирають вулиці, очищають їх від бруду та сміття. І, чомусь думаю, що платять їм зовсім небагато. А робота ця — важка і невдячна, щодня гребти, мести, виносити непотріб із урн та контейнерів.
У черзі до лікаря обмінююся враженнями від побаченого із іншими пацієнтами і чую, що з’явилися нові люди, які очолюють Кобеляки. І саме вони ведуть місто до цих приємних змін.
Спасибі за нові приємні враження, за паростки краси і затишку. Спасибі всім, хто долучаються до того, щоб відомі всій Україні Кобеляки мали своє неповторне і дуже красиве обличчя та приємно вражали гостей і самих містян.
