Десь на території Новосанжарського району. Їду в авто. Слухаю радіо «Ваша хвиля». Після чергового блоку новин та кількох композицій вітчизняних виконавців починається рекламний блок. І раптом чую, як приємний чоловічий голос розповідає про те, що усього шість відсталих країн світу не мають відкритого ринку землі. Приємний голос переконує, що Україна не має слідувати їх прикладу. І, відповідно, повинна скасувати мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення.
Центр Нових Санжар. Біля входу до однієї з численних аптек стоїть намет «Батьківщини». Перехожим пропонують підписатися за продовження мораторію на продаж землі. На пропозицію підтримати ініціативу відповідаю відмовою. Пояснюю: я — за вільний ринок землі, тому вважаю, що мораторій має бути скасовано. Далі у цій редакційній спробую пояснити свою позицію. Водночас, розуміючи, наскільки гостре та резонансне питання продажу землі, намагатимусь проаналізувати і позицію тих, хто підтримує продовження мораторію.
Про землю-матінку
Що мені відверто не подобається у темі продажу/не продажу землі? Аргументація українських політиків. Замість того, щоб економічно пояснити вигідність/не вигідність продажу, окреслити можливі загрози (і встановити проти них запобіжники, прийнявши відповідні поправки до законів) вони переважно апелюють не до розуму, а до серця українців.
— Земля-матінка не повинна продаватися! — говорить умовний Олег Ляшко. І більшість українців на це рішуче кивають головою на знак згоди. Звичайно, хто ж матінку то продає?! На цьому тема продажу землі, як правило, закривається.
Як на мене, такий підхід — звичайна маніпуляція. Так, земля. Так, матінка. Ну, в сенсі, ви на ній народилися, вам її передали у спадок батьки, діди, прадіди та інші пращури. Це все так. Але з іншого боку — ваша земля, ваша конкретна земельна ділянка, ваш пай площею у 3 чи 4 гектари — це ваша приватна власність. Так само, як власністю є ваш будинок чи автомобіль. Але авто і хату ви можете продати (і продаєте). А землю — ні. Чому? Бо вона — матінка? Чи просто тому, що вам не дають такої можливості? Авто чи будинок ви не продаєте щодня. Ви взагалі можете їх не продавати. Але коли у вас виникне потреба їх продати, ви скористаєтесь своїм правом продажу як їх власник. У випадку із землею так не вийде. Ви нібито і власник, але через мораторій ви свою землю не продасте.
Та її, землю, й не обов’язково продавати. На ній можна працювати й вирощувати гарні врожаї. А техніку для обробітку — придбати під заставу. У цьому випадку гарантією кредиту стала б саме земля.
Про довірливого і недалекого селянина
Розповідаючи про жахи, які почнуться в Україні з відкриттям ринку землі, політики чомусь постійно зображають селянина довірливим і недалеким. Таким собі малограмотним простаком, який завтра ж піде і продасть свій пай якомусь китайцю за 50 тисяч гривень. Не знаю, кому як, а мені таке ставлення до українців видається образливим. По-перше, я не вважаю сучасного українського селянина надто довірливим і аж таким недалекоглядним. Це, можливо, у книжках доби Тараса Шевченка український селянин ходив у постолах і полотняних штанях, низько кланявся панам і був неосвіченим та малограмотним. Сучасний селянин їздить, як мінімум, на «Ланосі» або навіть на якомусь «Фольксвагені Кадді» (серед фермерів та одноосібників — надзвичайно популярна машина), сіно косить і збирає трактором або мотоблоком, а не граблями та вилами, і дуже добре знає ціну на все. У тому числі — і на землю. Ну от не повірю я, що цей селянин завтра побіжить продавати свій пай першому зустрічному. Можливо, у двотисячних, коли земля заростала бур’янами і мало хто взагалі вірив у перспективи аграрного бізнесу, таке і могло б бути. Але зараз, коли кожен мало-мальськи працьовитий фермер чи одноосібник може заробити на хліб для себе чи своєї сім’ї, український селянин землю продавати не побіжить. Ну, це виключно моя думка. Можливо, праві політики.
У селянина заберуть останнє — землю
Це теж — із набору суто політичних фраз, які мають викликати первісний страх і паралельно відключити роботу мозку. По-перше, мене так і підмиває запитати: а коли забрали передостаннє і передпередостаннє? По-друге, незрозуміло, хто і як забере в українця землю із відкриттям ринку продажу землі. Сьогодні ринок закритий — і ви НЕ МОЖЕТЕ продати свою землю. Завтра ринок відкриють — і ви МОЖЕТЕ продати свою землю. Наголошую: МОЖЕТЕ, а не ПОВИННІ. Хочете — продаєте, хочете — не продаєте. Запропонують вам мільйон — продавайте, не вагаючись. Це хороша ціна. Дадуть за ваш пай 100–120 тисяч (саме такі цифри називають, коли зараз неофіційно говорять про продаж землі) — не продавайте. От і все.
У мене взагалі складається враження, що українців лякають продажем землі, як дітей — міфічним бабаєм. Діткам казали: прийде бабай і забере тебе у ліс. А українцям зараз кажуть: прийде іноземець, забере твою землю і вивезе у свою Іноземщину. У випадку з дитинством, до речі, бабай так і не прийшов.
Ринок має бути, але із запобіжниками
До речі, ви знали, що мораторій на продаж землі продовжують уже 16 років, починаючи з 2001‑го? Тоді мораторій прийняли, щоб розробити законодавчу базу, яка уможливила б цивілізований продаж землі. І ось уже шістнадцять років продовжують мораторій і розробляють закони, продовжують і розробляють. Замість того, щоб прийняти відповідні закони і встановити запобіжники: і від іноземних корпорацій (що, безумовно, необхідно), і від вітчизняних корпорацій (тому що монополія вбиває конкурентність). Я також за те, щоб завдяки цим обмеженням та запобіжникам на території району землю придбали у власність не три великі фірми-латифундисти (засновники та власники принаймні двох із яких мені невідомі), а дві-три сотні фермерів, які на цій землі залишаться, які передадуть її своїм дітям (можливо, і онукам).
P. S. Узагалі, багато провідних юристів стверджують, що заборона на продаж землі є порушенням Конституції. Адже, згідно основного Закону, кожен має право вільно розпоряджатись своїм майном, у тому числі й землею. А Конституція, як відомо, є найвищим Законом перед іншими законами, актами, кодексами та іншими.
