Не встигла контрольно-дисциплінарна комісія, котра вирішує спірні і скандальні питання, пов’язані з матчами першості Кобеляцького району з футболу, розглянути інцидент із демаршем команди з Дашківки, як трапився новий конфлікт. Цього разу достроково матч припинив сам арбітр.
Черговий скандальний інцидент трапився під час матчу між все тією ж командою з Дашківки та бутенківським «Локомотивом». І знову свого апогею пристрасті досягли наприкінці поєдинку, за 15 хвилин до його завершення.
Матч проходив у селі Шевченки. Господарем поля була команда з Дашківки. За 15 хвилин до фінального свистка арбітра Володимира Савченка з Біликів рахунок був нічийним 2:2. У цей час гравець «Локомотива» потужно пробив по воротах суперників. М’яч ударився в поперечину і вилетів у поле. Таке під час футбольних поєдинків трапляється регулярно. Арбітри можуть як зафіксувати взяття воріт, так і прийняти рішення, що м’яч не перетнув лінію, і не зарахувати гол. Досить часто такі моменти стають скандальними, а через помилкові рішення суддів інколи страждають навіть національні збірні, як було у поєдинку Україна-Англія на Чемпіонаті Європи.
У поєдинку між Дашківкою і Бутенками арбітр Володимир Савченко після наради з боковим суддею взяття воріт не зафіксував. І тут виникла словесна перепалка між Савченком і гравцями бутенківської команди. Вона закінчилася тим, що суддя показав дві червоні картки, а потім йому розбили губу. У кінці-кінців арбітр прийняв рішення припинити матч достроково.
Інцидент швидко набув розголосу серед футбольної громадськості. Редакція «ЕХО» теж дізналася про скандал. Ми вирішили приділити увагу і цьому інциденту. Адже дехто з його учасників стверджує, що гравець «Локомотива» бив суддю. І навіть розбив йому губу. А це вже — навіть не футбольна тема, адже в Кримінальному кодексі України є стаття, яка передбачає відповідальність за нанесення легких тілесних ушкоджень.
Точка зору № 1. Гравці «Локомотива» повели себе по-хамському
Як і зазвичай буває у подібних ситуаціях, різні сторони конфлікту бачать і трактують його абсолютно по-різному. Спочатку подаємо точку зору арбітра матчу Володимира Савченка і представника команді з Дашківки Миколи Самокиші.
Володимир Савченко:
— Матч проходив у Шевченках. Спочатку я перевірив документи учасників гри. Порушень не знайшов і матч розпочався. Гра проходила у напруженій і рівній боротьбі. Вигравала то одна, то друга команда. Гравці з Бутенок, точніше, запрошені легіонери із Царичанки, вели себе досить зухвало, вступали зі мною у суперечки. Їх форвард Сергій Данильченко розповідав мені, що сам є арбітром. У один із моментів він «красиво» впав, сподіваючись, що я призначу пенальті. Я попередив його, що наступного разу покажу за такий артистизм жовту картку.
— На 75‑й хвилині за рахунку 2:2 гравець із Бутенок пробив по воротах. М’яч вдарився в поперечку і вилетів у поле. Я був досить далеко від цього місця і не міг точно визначити, чи перетнув м’яч лінію воріт. Тому пішов радитися з боковим суддею. Той повідомив, що м’яч не перетнув лінію. Звичайно ж, я не зафіксував взяттю воріт. У цей момент до мене підійшов гравець, який пробив по воротах. Він грає за Бутенки, але сам родом із Царичанки. Він матом почав висловлювати претензії. Я показав йому жовтку картку, яка була для нього вже другою. Потім видалив гравця з поля. Після цього підбіг Данильченко. Теж почав матюкатися і вдарив мене. Я йому одразу показав пряму червону картку. Він сказав: «Я з поля не піду». Підбігли інші учасники матчу, почалася штовханина. Данильченко знову вдарив мене і розбив губу. Після цього я свистком оголосив про припинення гри, адже гравці не підкорялися вимогам судді. Коли виходив з поля, Данильченко знову вдарив мене, цього разу ногою.
Сподіваюся, що Віталій Детюк і члени КДК дадуть належну оцінку діям гравців із Бутенок. Мені вже за п’ятдесят років і вислуховувати матюки, тим більше — терпіти побої, зовсім не хочеться. Якщо гравець не буде покараний, я більше судити матчі не буду. Що ж це виходить: одні руку жмуть, другі морду б’ють. Мені кричали: «Тобі заплатили». Так, заплатили, визнаю: 125 гривень як арбітру, згідно регламенту і положення. Ви за 125 гривень будете гаяти свій час і терпіти знущання? Так, Проценко, їх представник, після гри приніс вибачення. Але від цього не легше.
Микола Самокиша, представник команди з Дашківки:
— Ви знаєте, я після цієї гри побував ще й у Царичанці і подивився матч між командами Могилева, де грають царичани й магдалинівці. І мені стало зрозуміло, чому трапився інцидент у Шевченках. У Царичанці гравці дозволяють собі кричати на суддю, вчити його правил. У нас такого немає. Думаю, у деяких гравців із Бутенок нерви здали через те, що вони сподівалися на легку перемогу. Але корінь зла знову ж, як я вже казав, у грошах. Накупляють гравців і хочуть лише вигравати. Савченко нам не підсуджував. У один із моментів наш гравець Неживий вибіг сам на сам із їх воротарем. Боковий не підняв прапорець, а Савченко свиснув офсайд, якого, на мій погляд, не було.
Претензії до арбітра і вибачення
Ігор Проценко, представник бутенківської команди:
— Я після гри попросив вибачення у судді. Вважаю Савченка хорошим арбітром. Але в цьому матчі, на мою думку, він судив проти нас. Не знаю, чому так сталося, не хочу говорити про підкуп чи щось інше. Два рази м’яч потрапляв у руку гравцям Дашківки, але суддя пенальті не призначав. Під час моменту з голом, який, на мою думку, був, Савченко пішов радитися з боковим, який теж не бачив епізоду. І не зарахував гол. І тут у гравців здали нерви. Я ні в якому разі не виправдовую вчинку Данильченка. Та він і сам розуміє, що вчинив неправильно. Але потрібно знати Сергія. Він досвідчений спортсмен і дуже спокійний чоловік. Він працює охоронцем на дискотеці, а там люди зі слабкими нервами не вживаються. Це ж як потрібно було допекти Сергія, щоб він зірвався. На жаль, відеоповторів у нас немає. А судді відчувають себе царями. Команду можуть «загнати», а протест нічого не дасть, можна й не писати.
Сергій Данильченко, гравець команди «Локомотив»:
— Я попросив вибачення одразу після гри у всіх її учасників. Так, був неправий. Прошу ще раз через газету. Але суддя нас «заганяв». Було два пенальті через гру рукою — не призначив. Після того удару в поперечину м’яч лінію воріт перетнув. Навіть гравці Дашківки пішли до центру поля. Боковий суддя у той момент був далеко. Він узагалі судив взутий у домашні капці. Як можна у такому взутті переміщатися по бровці і встигати за грою? Ви мене вибачте, це — не суддівство, а колгосп якийсь. Коли арбітр не зарахував гол, ми почали йому робити зауваження. Матюків не було. Він мені сказав: «Закрий рот». Коли він видалив нашого гравця я сказав: «Давай і мені картку показуй». І розвернувся, щоб піти. А він «Давай, іди з поля». Моменту, коли мені показали червону картку, я не бачив. Почалася словесна перепалка і штовханина. У обличчя я арбітра не бив, губу йому не розбивав, можливо, його хтось і зачепив. Так, після свистка про закінчення гри я дійсно вдарив арбітра ногою. Це було, визнаю і прошу вибачення. Знаю, що не можна так вчиняти, адже сам буваю арбітром, у тому числі і під час матчів дитячих команд.
Ось така сумна історія.
